Понеділок, 17 серпня 2020 08:07

Арнольд Берклін «Острів мертвих»

Додала
«Острів мертвих» (третя версія) –1883  Стара національна галерея, Берлін «Острів мертвих» (третя версія) –1883 Стара національна галерея, Берлін

Арнольд Беклін

(1827 – 1901)

Швейцарський живописець, графік, скульптор. Беклін один із видатних представників символізму в європейському образотворчому мистецтві XIX століття і Дюсельдорфської художньої школи. Художник жив і працював  у Швейцарії, (Базель), та в Італії.

«Острів мертвих» – найбільш відома картина цього художника-символіста. Всього автор створив п’ять варіантів картини.

Човен наближається до невеликого скельного острова. На якому ростуть кипариси. В човні: фігура, укутана в білий одяг і перевізник. На носі човна щось схоже на гріб.

В основі сюжету картини – античний міф про те, що душі героїв і улюбленців богів знаходять останній притулок на відокремленому острові. Острів мертвих омивають пустельні дзеркальні води підземної ріки Ахерон, через яку човняр переправляє душі покійних. Символічними є і кипариси. В Південній Європі вони асоціюються зі смертю, і їх часто висаджують на кладовищах, в монастирях і біля храмів.

Історики мистецтва, звичайно, задавалися питанням про те, який саме острів надихнув Бекліна. Стрімкі світлі скелі «Острова мертвих» дуже нагадують ландшафти вулканічних Понтійських островів і рифи Фаральоні поблизу берегів Капрі, які Беклин міг бачити під час подорожі в Неаполь.

Не можна не згадати і острів-кладовище Сан Мікеле поблизу Венеції, куди тіла покійних переправляють у гондолах, і де височіють такі ж темні, що впираються в небо «траурні кипариси», як на картині Бекліна. Але яким би островом ні надихався Беклін, йому вдалося відмовитися від натури і передати головне – цей острів з вирубаними в скелях склепами і маленькою пристанню не належить земному життю, він знаходиться в іншому, недоступному просторі. Ці зовсім безмовні двоє людей у човні, вода що не порушує спокою, примарність меланхолійного світу, позбавлені живого дихання, але такі прекрасні…

Беклін не робив копій своїх картин, це йому додає честі. Він щоразу по-новому створював, зберігаючи сюжет, основу композиції, змінював розміри, кольорову гамму, освітлення і знаходив нові відтінки настрою – від обтяжливої безнадійності до просвітленого  трагізму. Меланхолійність «Острова» дуже точно відображала декадентські настрої в суспільстві – сум, тяжкі передчуття, втома від життя, цікавість до потойбічного світу і відторгнення земної реальності.

«Острів мертвих» (перша версія) – 1880
Художній музей у Базелі

В 1880 році в мастерню художника Арнольда Беклина, яка знаходилася біля  Англійського кладовища, пришла якась дама. Це була тридцятичотирічна вдова німецького фінансиста Георга фон Берна Марія. Вона збиралася вийти заміж вдруге за Вольдемара Лобо да Сільвейру, графа Оріолу. Щоб заспокоїти душу свого покійного чоловіка, який помер п’ятнадцять років тому, вона вирішила замовити картину «здатну виразити її сум і тугу за померлим».

Беклін погодився з охотою та взявся за роботу. Художник і сам пережив особисту трагедію. Три роки тому він поховав семирічну доньку, поховану якраз на Англійському кладовищі, яке було видно з вікна майстерні художника.

«Ви зможете віддатися мріям, заглибившись в темний світ тіней, і тоді ви, нібито, відчуєте легкий теплий вітерець, що викликає хвильки на морі, і що ви не захочете порушувати урочисту  тишу ні одним словом» – написав він замовниці.

Незабаром картина була готова. В першій версії в човні була одна фігура в білому савані. Та замовницю це не влаштувало, і вона попросила внести зміни та додати сидячу на веслах жінку. По правді сказати, при отриманні оплати художнику було трохи ніяково. Він створив дві картини. Одну, що менша, для Марії Берна, а другу для свого мецената і покровителя Олександра Гюнтера. Покровитель теж її не отримав, Беклін залишив картину собі. Він використовував її, як демонстраційний зразок. Так «Острів мертвих» став популярним. Художнику  замовили ще три версії. А репродукції можна було побачити  майже в кожному берлінському домі.

«Острів мертвих» (друга версія) – червень 1880

Метрополітен-музей Нью-Йорк



«Острів мертвих» (четверта версія)
Знищена в Роттердамі під час другої світової війни

Арнольд Беклін «Острів мертвих» (п’ята версія)
Музей образотворчих мистецтв, Лейпциг

 

До речі, Зігмунд Фрейд теж мав таку репродукцію у себе в кабінеті. «Острів мертвих» часто згадується в літературі. З такою назвою були зняті фільми, музикальні твори. Пізніше Сальвадор Далі, на якого творчість Бекліна дуже вплинула, написав картину «Істинна картина «Острова мертвих» Арнольда Бекліна. Час Ангела».

Сальвадор Далі  «Истинна картина "Острова мертвих" Арнольда Беклина. Час Ангела» – 1932

 

Цю картину ще називають «Справжнє зображення «Осторва мертвих» Арнольда Бекліна в час вечірньої молитви»

Поет Арсеній Тарковський, батько режисера Андрія Тарковського, згадує репродукцію картини у вірші.

Где "Остров мёртвых" в декадентской раме?
Где плюшевые красные диваны?
Где фотографии мужчин с усами?
Где тростниковые аэропланы?

Картина Бекліна надихнула композитора Сергія Рахманінова на створення грандіозної симфонічної поеми з однойменною назвою.

В 1933 році Гітлер купив третю версію «Острова мертвих» (він володів 16-ю картинами Бекліна), яка спочатку знаходилася в його резиденції в Бергхоф, а на початку 1940 року прикрашала Рейхканцелярію в Берліні. Збереглася фотографія 12 листопада 1940 року на якій Гітлер і Молотов ведуть переговори на фоні цього полотна. Не розумно бачити в цьому який прояв нацизму, але те, що художник став улюбленцем фюрера підірвало його репутацію. Він на довгий час втратив інтерес до творчості.

«Картина повинна про щось розповідати, примушувати глядача до роздумів, подібно поезії, і виробляти враження подібно до музичної п’єси»

Ці слова художника стали лейтмотивом його творчості.

Валентина Костьо

Валентина Костьо

Малювати почала в 2008 році. Самотужки опанувала техніку живопису. Першими були роботи на склі. Згодом почала малювати на картоні, полотні мастихіном. Працюю в техніці графіки, акварелі, настінного розпису, ілюстрації художніх творів, карикатури, художньої вишивки. Перша персональна виставка відбулася в замку Паланок м.Мукачево в 2009 році; 2010р. – персональна виставка в м.Хуст, галерея «Митець Верховини»; 2012р. – м.Виноградів арт-кафе  «Helena». Брала участь у колективних виставках і мистецьких фестивалях м.Виноградів, м.Ужгород, галерея с.Пийтерфолво Виноградівського району. Дві роботи експонувалися в м.Київ.  У 2009 році написала перші казки і колискові для дітей. У 2011 році вийшла друком перша збірочка поетичних оповідок «Намистинки», яку сама ілюструвала. У 2013 році виходить друком українською та російською мовами збірка казок для дітей «Відчуття щастя». У творчому доробку – поетичні твори, оповідання, гуморески...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.