– Ага, впіймав. Листа Миколаю пишеш! – сміється.
– Чого регочеш, – присоромлено відповідаю, – так пишу. Ну і що. Я ще маленька… І ти напиши. Може це тебе трішки втішить.
З моїми словами його усмішка зникла. Засмучено глянув на метушню, що здійняла галас далеко за межі людського сприйняття, було пожалів себе, зовсім трішки й подумав: «Буде, як буде».
«Раніше, Я був тим відрізком часу, коли люди малювали мрії на люстерках, а дітки загадували бажання заповітними митями, аби в чергове поринути у казку, – думав Грудень, – сьогодні ж мене зацицькують негулянням по дворах і двориках. Певно відсутність снігу дається взнаки…»
Сів скраєчку мого підвіконня, подивився в засвічене лампою люстерко, так і заснув. Часом хотілось розбудити його, розпорошити спогади білою заметіллю зі свого дитинства, коли ми (я та сусідські дітлахи) малими, витягували з сараю санчата, вимащували свічкою, аби краще ковзались, зв’язували у «паровоз» і гнали з гірки як найшвидше. Дзенькіт дитячого сміху надвечір залітав до хати (кожен до своєї), впрілі, червонощокі, вимиті снігом та вищипані морозом ласували маминими смаколиками, ніжились в родинних обіймах довгими зимовими вечорами… так і засинали – під сопілку чарівної буденності дитинства. Новий день радував кожного по-своєму, а надто, коли Грудень відраховував за десяте число і мить чарівності ставала ближчою. Та й зрештою, у нас із Груднем було одне бажання на двох. Мама вже давно відіслала нашого листа Миколаю, він його певно, прочитав і вже готує подарунок. А я буду чекати, спати не ляжу, бо дуже хочу з стареньким познайомитись, хочу посидіти на його колінах, потягати за сиву бороду та прошепотіти на вушко щось… щось дуже важливе. Миколай завжди знав чого я найдужче хочу. Не завжди йому вдавалось втілити мої бажання, але завжди залишав для мене послання. Його слова надихали й запевняли в тому, що для мене важливіше за все на світі – бути щирою дівчинкою. А грудень, як завжди, просив тільки повно-повно снігу та щемкого морозу…
«Привіт, Миколаю, я з певністю можу сказати, що була чесною з собою, своїм чоловіком та родиною. Часом сердилась через дрібниці, як от неприбрану кімнату доні, чи закинуті чоловіком шкарпетки на підлозі, або ж обгорілу сковорідку від маминих голубців… проте, я була щирою, навіть у своїй маленькій побутовій злості. Ти ж сам казав: «Для тебе важливіше за все бути щирою дівчинкою». От я і намагаюся у всьому бути щирою, Миколаю. Навіть у думках, що висловлюю у своїх книгах. Знаєш, по-всякому буває, хтось мою щирість геть не сприймає, хтось її боїться, хтось обурюється. Та незважаючи на всі дрібні життєві казуси, я залишаюсь щирою дівчинкою та чесною жінкою з собою. Дивні філософські думки, певно, з твоєї подачі, дарують мені миті спокою та вдовольняють моє дитяче бажання: посидіти у тебе на колінах: в дитинстві замість своїх ти мені підсовував коліна батька, впродовж останніх 20-ти років – коліна мого чоловіка. Нічого, мені подобається підміна – я щаслива. Тому, підтримуючи традицію пишемо лист 2020. Грудень просить зимової погоди: снігу, холодного вітру, щипучого морозу, заметілі… ну все таке; а я малюю для тебе сонечко на чистому аркуші паперу, залишаю на підвіконні смаколики, аби ти попоїв з дороги і зовсім, ну зовсім недивне бажання: квиток на політ у космос ( 300 000 $ )…»
– І ти це серйозно!? – вигукнув Грудень.
– А що, ну принаймні, я чесна з собою :)
Не йму віри, куди все поділося? Де зникла та дитяча безпосередність і свята віра в казку? Власне, це з погляду дорослої людини казка, а тоді – це була реальність в якій жила, справжність з непідкупною довірою до оповідок про Святого Миколая, про Ісуса, який має народитись в Віфлеємі… і зоря запалиться на небі ясно-ясно, аби впродовж року освічувати шлях діточкам. І вже, коли тобі майже сорок, раптом усвідомлюєш особисту життєву закономірність – я буду чекати… Навіть тоді, коли головною героїнею моєї казки стала доня; навіть тоді, коли доня раптом виросла; навіть тоді, коли життя намалює ще кілька десятків літ… я завжди буду чекати на послання від Миколая. Наше з ним листування дуже особиста річ, певно як і у всіх дітей (малих чи дорослих).
«Знаєш, Миколаю, зроби для мене подарунок – здійсни бажання тих, які щиро в тебе вірять».
Твоя Світланка
(адреса та сама)
