Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/models/item.php on line 877
Четвер, 02 вересня 2021 10:23

Як у Підвиноградові осіли роми і започаткували духовне життя

Додала
Як у Підвиноградові осіли роми і започаткували духовне життя Як у Підвиноградові осіли роми і започаткували духовне життя

Поле пересіяти ще можна. А життя… Один раз живемо: ні переорати, ні пересіяти. Через те треба прокладати рівну життєву борозну й сіяти землю чистим, добірним зерном.

Юрій Мушкетик.

Ці слова прийшли на згадку, коли до рук взяла щойно видане у видавництві «Карпатська Вежа» тиражем 500 екземплярів історично-краєзнавче видання Данила Богара «Історія перших циган Підвиноградова».

Трохи про автора. Мав 18 років, коли Україна стала незалежною. Мінялися часи, суспільство, перебудовувалася країна. Щоб вижити, довелося частенько залишати ромську общину і виїжджати на заробітки в східні області України та у сусідню Росію. Між людьми пізнавав життя, набирався досвіду і мудрості, вчився розуміти співбесідників. Потяг до знань дозволив закінчити духовну семінарію. В 1991-му став баптистом. Мав свій прихід, повагу і визнання своїх прихожан, але незримо тягнуло у рідні Карпати, приміське село Підвиноградів, де його родові корені, де проживала велика ромська сім’я Богарів.

У квітні 2018-го заснував благодійну організацію «Фонд милосердя до ближнього». Його задум підтримала Закарпатська обласна рада і це підняло престиж його організації, послугами якої стали користуватися переважна більшість ромського населення, які мали особливу потребу в цій підтримці.

Не покоїла одна думка: вивчити родословну свого етносу, який із кочівного способу життя перейшов на осілий. Почав збирати архівні матеріали, всі доступні фотографії, записувати спогади старожилів свого табору. Зараз чисельність ромів у Підвиноградові перевалила за 3 тисячі чоловік. Мають свою амбулаторію, свою школу, просторий молитовний дім, який відвідує близько семиста чоловік…

Тепер про саму історію перших циган Підвиноградова. У далеких 1725-их роках кочівники мандрували по Європі. Зупинялися, де застала ніч. На життя заробляли як уміли і могли: крали коней, кували залізо, працювали з металом, міняли одяг на хліб, жінки гадали на картах, дітвора жебракувала… Між цими ромами був і його прадід. Дивне мав ім’я Колонча. Коли отримав повістку до війська, вирішив утікати з Румунії. Сів на коня і помчав, куди очі глядять. Де його заставала ніч, там і ночував. Так він добрався до місцевості, де зараз знаходиться село Підвиноградів. Виснажений довгою дорогою, прив’язав коня до дерева, а сам приліг на землю і поринув у сон.

На світанку проснувся від того, що хтось потормосив його кнутом. Побачив багатого молодого наїзника, який зневажливо запитав його, що тут поробляє. Ром відповів, що в цьому горішнику відпочиває.

– Це мої землі, – нагадав йому граф і порадив по скоріше звідси зникнути. Колонча мовчки підвівся, уважно вивчив поважного господаря, з бокової кишені дістав свою курильну люльку, припалив її  смачно затягнувся димком. Граф оцінив цю унікальну люльку, поцікавився звідки в нього вона і запропонував сторгуватися. Був згодний на все лиш би виторгувати від рома цю неймовірно цінну річ. Він запропонував зайді заглянути до нього, перекусити і ром погодився. Дорогою перекинулись кількома словами і невдовзі в’їхали в графське помістя. Слуга перебрав вуздечку коня і отримав наказ господаря добре нагодувати молодого рома.

Довго вмовляв граф цигана продати люльку. Нарешті запропонував варіант, що виділить йому той наділ землі, де цієї ночі ночував і там собі побудує дім і заживе, як всі люди.

Задумався Колонча: у нього красуня-дружина Варвара, семеро синів: Йовжі, Кало, Бабанда, Молку, Шандрі, Полі та Туло і донька-красуня Кейжа.

У просторій приймальні дружина графа дістала папір, чорнильницю і перо, і, час від часу ковтаючи запашну каву, почала писати документ. Коли вдарили по руках, Колонча забрав своє посвідчення на землю, а граф перебрав курильну люльку та кишеньковий рідкісний годинник, якими не міг налюбуватися.

У графа Мікловша Горвата був брат Вільмош. Змалку між собою ворогували. Мікловш задоволено потер руки: добряче насолить брату, підсуне йому циган-сусідів. Колонча ж пустився в далеку дорогу і незабаром привіз свою сім’ю на нове місце проживання. За літо з саману звели два добротних будинки і незабаром з кібітки переселилися в щойно збудоване житло. Було це в 1726-му. Час ішов. Підростали діти, стали обзаводитися сім’ями, розбудовуватись. Так появилася перша вулиця новоселів-Богарів.

Збігло десь 30 років. З Угорщини кочівні цигани випадково набрели на це осіле поселення. Ігнату Фор кошу сподобалася молода вдова Гіска, яка мала двох донечок Юлішку і Ілонку. Чоловік проявив себе в роботі, став виготовляти бляшані вироби. Скромний, уважний, працьовитий він прижився в новій спільноті і Гіска оцінила його як чоловіка, дала згоду стати його дружиною. У новій сімї Форкошів народилося ще п’ятеро синів Йовжі, Петеш, Катю, Йоні і Дюла. Так почалася родослівня другої вітки під виноградівських ромів Форкошів. Ігнат дуже любив свою сім’ю, але непокоїла думка, що троє малолітніх його дітей Лоці, Золі і донька Юлька ростуть у приюті, бо молода його перша дружина померла від невиліковного тифу і він змушений був залишити дітей, щоб підзаробити грошей, а згодом забрати їх. Чоловік признався Гісці у своїм проступку. Мудра жінка зважилася усиновити трьох його дітей і повністю об’єднати в єдину родину. Донині у Підвиноградові сім’ї Форкошів вважають прибульцями. Головне, що з обох сторін молодь закохувалася і заводила змішані шлюби. Це не заважало їм бути щасливими і підтримувати свої родинні звичаї та традиції.

У 90-х роках минулого століття з селища міського типу Королева зачастили роми, які почали знайомити осілих підвиноградівців з основами святого Євангелія, роз’яснювати біблійні притчі, чим відкрили дорогу до християнського життя. Через рік у водах Тиси 84 бажаючих ромів прийняли хрещення. Так почалася історія духовного відродження місцевих мешканців, які в короткий час збудували свій молитовний дім, прилучили дітей до своєї віри, яка стала основою їхнього подальшого життя.

Марія КОНКІНА


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/item.php on line 248
Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Більше постів в категорії « Дитя зросте і світ цей приголубить