П'ятниця, 30 травня 2014 00:00

Объять необъятное

Додала

Що ж, Шандор Зіхерман  потрапивши в Україну цими днями (власне,  до Виноградова), відкрив свою ювілейну виставку. Нічого особливого, то є звичайний художник, може, трішки ненормальний, і це лише тому, що норма для нього то є шаблон, а життя під трафарет не цікаве, адже, як каже сам герой – «Не всі ненормальні – генії, але і не всі генії – ненормальні».

Ні,  я не берусь доводити геніальність, чи ненормальність майстра, я хочу передати Вам його сутність, саме такою, якою її відчула спілкуючись з ним. Адже три дні нашого спілкування дозволили нам зріднитись у слові та думці.

Аби ви могли почути його розмову, переповідаю фактично у тому стилі, яким він говорить, згадуючи миті свого насиченого життя, залежно від перебування на території тої чи іншої держави. Отже спогади з Радянського Союзу втілюються на російській мові, життя в Україні – на українській, ну і власне, Угорщина диктує угорську мову. Тож у попередній частині Ви мали змогу читати такий собі «суржик» – поєднання української та російської.

Але це нудно давайте я продовжу інакше…

 

«Если я хочу что-то вспомнить мне надо заткнуть уши, – пояснює свою поведінку –  потому, как комп’ютер этот уже старый (показує пальцем на голову), там столько всякой информации, что надо лишнее выбрасывать. Так на чем я остановился, девочки? А может я вам уже рассказывал эту байку? Вы говорите, что бы я не повторялся»…

От слухаю і бачу перед собою кіно. Життєві ситуації на стільки зачіпають, на стільки трепетно він описує найсокровенне, що аж мурашки по шкірі пробігають. Але ж не відчуваєш ані сорому, ані збентеження… лише возвеличення і вміння людини керувати собою та своїм життям. Ні. Справа не в тому, що Шандор Зіхерман ідеальна людина, справа в тому, що він – людина – без «білих крил», з «чорним хвостом», але з притаманним лише українцям темпераментом, чутливістю… Можливо десь, серед рядочків життєвого щоденнику, пробігає авантюризм, певна власність, гонор… але то потреба часу і відповідної ситуації.

До речі, він не називає себе художником – «Я не художник, я – колекционер. В свое время, я собирал даже осенние листья, а сейчас  – свои картины»…

Слухаєш і дивуєшся – ну, хіба чоловік загартований догмами СССР, появою незалежної України, викликом Європейського життя, хіба мужчина може бути настільки тонким у відчуттях?

А ми (Валентина Костьо, Шандор і я)  саме допили чай. Встигаю фотографувати його за столиком, він по-чоловічому просить в офіціантки  чек, розраховується і ми йдемо. Кожні двері перед нами – жінками, відчиняє     80-ти річний чоловік, його щира усмішка проводить нас поглядом вперед  елегантним розмахом руки  та приємним словом – «Прошу, проходьте». На жаль, звичайний етикет та культура, характерні не кожній людині теперішнього часу. 

Що ж, ми повернулись до виставкового залу Імпасто, аби розвісити картини. Акуратність цього дідуся прослідковується у звичайному складанні конвертиків, пунктуальність – у записах в блокноті, звичайно, ерудованість – в спілкуванні.

«Каждая робота подписана на обратной стороне, там же указан год  написания, потом, когда исправлял (ежели это было). Этим самим я упрощаю работу искусствоведам  (усміхається).  А вот на передней части работы вы не увидите названия, потому как, то что написано надо уметь читать и если я в названии укажу, что это слон (к примеру), а вы его не увидите, будет не красиво. Так лучше ищите «слона» сами».

Так, десь між іншим, Шандор Матьяшевич запитав мене – ви, Світлана, тут цілий день зі мною возитесь, хіба, вас ніхто вдома не чекає?

Чекають, Боже мій, як чекають – подумки сказала, а потім вголос  – чекають.

«А вот меня в гостиннице никто не ждет».

Відчуття дежавю – я бачу перед собою дідуся, котрий потребує звичайнісінької уваги і здається, самотність  без можливості поринути в мистецтво  його накриває смутком. І хай вже вибачить мені Єва Григора (організатор виставки), але я забираю  Шандора Зіхермана до себе, а всесвітньо відомий угорський художник нехай залишається в готелі де його і поселили. Здається, в нашій з ним розмові зародився початок нової книги, за що я йому дуже вдячна. Ті емоції, вдоволено непереслухані години  тримають у собі  надзвичайно потужний пласт не тільки інформації, але й культури і ні краплі розчарування в його неідеальності, чи ненормальності («нормальным быть скушно») натомість розуміння  автентичності, справжності – я такий, як я є.

Завершальні питання зовсім не поставили крапку в історії про Зіхермана, бо він повернеться…

 

Де ви вчились малювати?

– В книгах и музеях, конечно были и академические занятия.

–  У Сальвадора Далі була Гала – його муза, а у Вас є муза?

–  Якби не Гала то Далі би не було взагалі. А моя муза це той, кого я малюю безпосередньо в процесі. От якщо малюватиму тебе – ти і будеш моєю музою.

– Ви розказували, що маєте театр.

– Это жена моя – Зина, актриса, театральный педагог и режисер. Именно ей принадлежит идея создать в Венгрии русский театр.

А для чого?

Чтобы сохранять и всячески развивать за рубежом русскую театральную культуру.

Спонсорів маєте?

– Более шести лет единственным спонсором был я. Нас поддерживает Российский Культурный Центр. И в этом году вот уже 17 лет как театр основан.

– Ваша жінка росіянка, і вона здається четверта в переліку дружина Шандора Зіхермана?

– Так, росіянка. Знаєш, нет разницы какая по счету… все меня любили и я всех люблю, до сих пор даже. А вот Зина не только талантливая актриса, то и талантливая (мудрая) женщина… поэтому мы вместе.

З огляду на Ваше таке насичене інтимне життя чи можете Ви  сказати, що залишаєтесь чесним перед собою до кінця?

Я могу отвечать на такой вопрос только  в часовом пространстве, вот сейчас, сидя перед тобой,  я – честен… А в общей сложности считаю, что у каждой семьи есть своя «кухня», и если даже ты «поел на чужой кухне», это не значит, что она лучше, а ты просто «уталил свой голод»  находясь вдали от дома, а домой ты возвращаешься всегда (приємно усміхається)

–  Хто для Вас жінка?

– Звертайся до мене з цим питанням через 10 років. Тим паче, що я вже всіх запросив на святкування свого 90-річчя у Виноградові.

– Окрім того, що Ви збираєтесь, як мінімум, прожити ще 20 років, що ви хочете встигнути зробити в цей термін?

– Спробую догнати себе  по своїх творчих задумах до 80-х років минулого століття.

– Чи кладете Ви в одну лінію історію та політику?

– Нет. История это такая омерзительна штука, что я решил тешить себя искусством.  А политика… Мне сейчас очень больно, потому, как я такой же  украинец как и ты, я такой же русский, как росияне, я такой же мадяр, как угорцы…

 

Шандор-Роберт Матьяшевич народився в Ужгороді, виріс в Берегові, вчився в Росії, живе у Венгрії. Зараз, його роботи в 20-ти музеях світу. Це художник-мандрівник, але як сам каже – «Я скульптор и понял это в первые минуты своей жизни, когда меня родившегося поклали на грудь матери. Именно тогда свершилось чудо – я почувствовал в своих руках совершенство природы – материнскую грудь, ведь это источник жизни через который передаеться поток добра и света. Ведь человек это существо глаза которого излучают добро, ежели нет добра в глазах  тогда это просто тварь».

Шандор Матьяшевич пише швидко, різко, напористо – реалізм, сезанізм, кубізм – графіка, живопис, кераміка, медалі, фреска, мозаїка, вітражі, пам’ятники.

И здається, моє інтерв’ю потроху перейшло  у щось значно більше, саме те більше, яке поки нехай залишиться за кадром читацького сприйняття. Ну і на сам кінець – «Я человек любознательный, поэтому пытаюсь объять необъятное…»

 

Попередня частина -  "Делая выставки я тешу свое самолюбие, что чего-то стою"

 

Світлана Кедик

Еспресія Шандора Зіхермана - читати

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.