Четвер, 26 лютого 2015 00:00

Притча во язицех

Додала

Коли страх забирає останню надію на життя тобі не лишається нічого аніж вижити. Отак взяти і на перекір смерті жити. І не важливо, що у памяті тих, які не дочекались.

 

Зустрічати мовчки, тишком-нишком, на відстані так, аби не зачепити надмірною радістю, чи то понурим болем, що тобі прийшлось пережити, а тобі прийшлось…. З трепетом слухати як бється серце і не казати нічого – мовчати. Мовчати про все на світі, про весь світ, про те неперемовчане за час твоєї відсутності… мовчати і мліти від відчуття дотику поглядом до твого змарнілого обличчя, понівечених рук і ніг, втомленої від бронезахисту спини. Не кажи нічого, дай на тебе надивитись, дай намовчатись, дай надихатись, насміятись і не зронити ані сльозину…

Загладити  б вимір твого простору спокоєм, нехай ніхто не чіпає. Тихо, тс-с-с-с-… –  тут спочиває герой України.

 

Кажуть, обвальна гривня. Та ну – обвальна свідомість, здурів Інтернет, і телебачення, і радіо, і полиці в крамницях… світ утомився і зовсім (не) трішки зїхав з глузду. Рейтинги Інет-видань рясніють квітами та вигуками – "Слава героям!",  в суміжності зі сльозами і трунами у жовто-блакитному вимірі похоронного маршу, а далі  простір цвинтару і буйний вітер в очікуванні змін; полонені, скалічене тіло, скалічені душі, істерія близьких; владна бездіяльність закована, заґратована у патріотизмі пересічного українця – і не дай Бог висловити щось супроти мобілізації – свята інквізиція.

Єретик нашого часу, це той, котрий висловлює себе з усією повнотою несприйняття контрасту переходячи із крайності в крайність. Бо якщо вчора ти міг засудити дітей, які відстоювали на Майдані своє європейське майбутнє, то сьогодні ти зодягнутий у рясу всепоглинаючого прощення себе коханого і своїх ганебних вчинків, подаєш хліб і сіль кажучи – дякуємо вам за те, що повернулись із пекла. А справа в тому, що з пекла не повертаються. Там лише скніють...

Я розумію, що найкращого синоніму слову війна, не придумаєш аніж пекло. Але у нашому багатогранному, прекрасному світі є поняття антонімів крізь яке, пекло протилежне раю вимальовує паралель між світами. Отак і кидаємось а ні тут, ані там  –  ні в пеклі, ні  в раю;  а ні святі, а ні грішні – в чистилищі власної свідомості, яка дозволяє вірити або не вірити у чудодійне воскресіння Бога в душі.

Лише, чогось натомість, емоційність теперішнього часу додає ефектності кольоровій картинці. Кудись зникає сокровенність і невичерпна тайна сутності людського єства у якому ти на самоті з собою вдосталь виплакуєш сліз, вдосталь вимолюєш Істину поза межами стороннього зору. Боляче, бо розумієш: ще вчора кричали – розіпни його! А сьогодні від страху власного скніння у пекельнім вогні невгасимім горлають – Слава!

Ми усе робимо на показ! І навіть, любимо демонстративно із фотокадрами найцінніших миттєвостей.

 

У розіп’ятті а ні сном, а ні духом із дня у день рахуєш відлік часу, того якого в нас нема. Немає нас, немає світу… є ілюзорна мить буття. Їй бути у просторі викривленому світлом, переломленому з дна тої чорної діри, що всередині людини – живе, вирує і їсть. Вязка рідина з запахом смоли розтікається по сонячному люстерку майбуття. Вертикальні лінії голубого світла непорушно стоять  не  відламавши від себе  жодну піщинку. Дикий жар і біль у гарячці кидаються на здоровий людський глузд – війна. Війна з собою, війна в собі. Телеекрани заполонені кадрами порушення Божої заповіді – не вбий.

Отче, ми Твої діти. Скажи, навіщо Тобі престол і жертовна вечеря із запахом людської плоті? Хіба ми язичники?

Мовчиш… Чого мовчиш, коли я німію від болю, і не йму віри де взяти сили  і подарувати тим, хто її потребує. Їм так мало треба, так мало – миру. Помазай же їх, Господи, єлеєм Духа Свого Святого і нехай вони віднайдуть спокій у собі та між собою.

 

Коли страх забирає останню надію на життя тобі не лишається нічого аніж вижити. Отак взяти і на перекір смерті жити. Жити за для усмішки своєї дитини, за для того аби усією силою своїх найніжніших почуттів любити тих, котрі люблять у щирості своїй та безкорисливості – дарувати радість спокою та рівноваги.

 

«Та станеться, коли ти не будеш слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати виконання всіх Його заповідей та постанов Його, що я сьогодні наказую тобі, то прийдуть на тебе всі оці прокляття, і досягнуть тебе ... і ти будеш страхіттям, притчею та посміховищем серед усіх народів, куди відведе тебе Господь.»

 

 25/02/2015(вечір повернення військовослужбовців 128-ї гірсько-піхотної бригади. Виноградів)

Світлана КЕДИК

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Останні пости від Світлана Кедик

Більше постів в категорії « Два сердечка Две спички »