Понеділок, 30 березня 2015 00:00

Не варто мовчати. Говорити не варто. Але варто жити!

Додала

Не варто…

Не варто мовчати. Говорити не варто. Але варто жити!

В усвідомленні людини є певні речі, що не піддаються розумінню без зовнішніх чинників. Та хіба треба було пройти через війну аби зрозуміти що таке пекло!?

 

Історія жорстока по відношенню до людини. Людина жорстока по відношенню до власної долі, яку покликана творити сама. Яка риторика, ну скажіть, яка ж,  правда? Пустопорожні слова та намагання реабілітувати їх. А чи справді їх? Чи справді тих, котрі повернулись з війни?

Я не маю права вимовляти слово – війна. Я не маю права казати – розумію тебе. Бо я не розумію. Усім своїм єством я не зрозумію ніколи для чого людям вбивати один одного. Скажете, гра великих. Та не має у світі цьому великих, але є величні, саме ті, котрі величчю свого Духу кожного дня доводять війну до стану миру, миру у власній душі.

Ото дивитися б у твої очі і тонути в глибині і не зронити ані сльозини; ото торкатися б твого волосся у легкому поруху ніжності аби спинити час ось на цій миті, коли ми разом, розумієш – разом.

Я надто щаслива у своєму житті аби втамувати біль людини яка повернулась до дому з війни. Я нічого не вмію робити окрім любити та писати свої зрозуміло незрозумілі твори. Я не вмію, не буду і не хочу втішати солдатів, бо їм потрібна не втіха, не жаль, а мовчазна присутність поруч люблячих людей. Я так думаю.

Діти Виноградівської школи мистецтв під керівництвом Світлани Гнетило, Марія Андріївна Конкіна, Світлана Тарнавська. Валентина Костьо… прийшли до Виноградівської  військової частини аби подивитись в очі тим, котрі повернулись звідти, звідки живими не повертаються. І я була серед них.

Хлопці, йдіть до дому, до своїх дружин, діточок…   сказала  і сама не повірила власному сарказму. Та чи вони б не піднялись тай пішли!? Але виявляється, що треба захищати Батьківщину…

Читаю «Сонце», «Каву кохання», «Лист на війну» а далі мовчу. Мовчати з ними про все на світі і про весь світ, просто… мовчати. Вибачте, хлопці,  за тривогу. Ніхто людині не зможе допомогти допоки вона не зробить цього сама. А вам допомога не потрібна, тільки – Любов. Тому не залежно від того яким буде завтра, любіть сьогодні   цей дощовий прохолодно-весняний  ранок; пересічних людей, часом байдужих, які проходять повз; усмішку дитини; мамин голос; погляд коханої… бо щастя, це не тоді коли люблять тебе, а тоді, коли ЛЮБИШ ТИ.

 

Просто так

 

Я люблю кожен твій вдих,

І кожен видих твій,

Я люблю грайливий твій сміх,

І мовчання в цілунку без слів.

 

Очі люблю і погляд,

Тонути у їх глибині,

Коли ти поруч

Належиш мені

Лише…

Я люблю тебе.

Ні за що, просто так,

Бо вмію любити

Кожен твій подих

Для мене щоб Жити.

Я люблю тебе

Любити.

 

Світлана КЕДИК

 

 

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.