Середа, 10 червня 2015 00:00

Цар-колос Катерини Білокур

Додала
Цар-колос Катерини Білокур Цар-колос Катерини Білокур

«… Як узяла я того «Кобзаря» в руки, як глянула на ті чарівні малюнки, як прочитала ті вірші дорогі і прозу (там же він і про художників пише!), так, як ото старі люди кажуть, наче мені хто дання дав, наче ото дроком напоїв та ще й чисто розведеним! І я мов зрочилась!.. От як засіло мені в голову те велике слово художник! І як його вдіяти, і що вдіяти, щоб носити заслужено те велике слово?!»

Катерина Білокур

 

(з листа до С. Таранушенко, грудень 1953 року)

 В інтернет виданнях можна знайти багато  інформації про  біографію і творчість Катерини Білокур. Та ці матеріали здебільшого збереглися завдяки листам, у яких сама Катерина відкриває себе всьому світу. Життєві утиски, яких постійно зазнавала художниця не зламали її волю і бажання досягти того, що найбільше хотіла – бути художником. Потрібно зізнатися, що все, що ми знаємо про Білокур, зроблено нею – як твори, так і особливості біографії. Масивна творча енергетика народилася у тілі тендітної жінки з початком нового століття (1900), в лихі і важкі часи війн, голоду, страху, немічності. Поневірянь вона зазнавала і збоку сім`ї, де їй категорично забороняли малювати, принижували, наказували. Одна-однісінька серед байдужого світу, з вірою в себе, у свій особливий дар.   Вона шукала матеріали для роботи, викроювала час з-поміж тяжкої сільської роботи, голодувала і мерзла аби стати Катериною Білокур, яку ми тепер шануємо і гордимося. А в той час, маючи звання народного художника (1956), беручи участь навіть у міжнародних виставках, вона не знала як обігріти себе взимку, як вижити, та ще й малювати. Звання не давало захисту, не покращувало добробут, бо ніхто на це не зважав. Єдиною її розрадою були квіти, які вона не просто малювала, а «розміщала на картині» таке розміщення виникало в неї ніби спонтанно, коли «в голові заснується цілий ряд картин» і потім виношується. Це розміщення в «пучок» чи у «вінок». Вона малювала квіти «на картини», тобто кожній квітці призначала своє місце на полотні. Образи « пучка» і «вінка» – два найдавніші фольклорні образи. Вони і визначають ідейні сюжети картин Білокур. Йдеться про той тип композиції, який А. Макаров назвав сатуральним. Це коли квіти зібрані у пучок-еліпс або коло, або напіввінок, спиралевидний вихор, обертаються, як кільця Сатурна навколо певних речей – хліба, колосся, глечика, інтер`єру хати. Цей приклад свідчить про складність художнього мислення художниці. Вона не копіювала натуру, а лише брала для себе те, що потребувалося їй для картини. Як зазначив В. Нагай у статті до альбому «Катерина Білокур» (Київ, 1975) за сюжетом твори художниці «порівняно прості, а водночас  доволі змістовні полотна, в яких глибоко і кристально розкривається реальна довколишня дійсність. Образне мислення зосереджувалося на відтворенні та втіленні життєвої правди…» та зазначає далі «такого розмаїття квітів, як ми бачимо на картинах, у природі немає. У вінки та букети об`єднала їх багата фантазія художниці». Та напевно не тільки фантазія. Невидиму, але значиму роль зіграв фольклорний досвід, що є генетичним надбанням Білокур. Він робив інтерпретації з квітами, не дозволяв художниці працювати поза системою, недбало. Вона довіряла цьому досвіду і вберегла семантику у своїх роботах. Та для глядача – це світ нев`янучої краси, в якій безсмертя роду. Ні одна квітка не була зірвана Катериною задля того, щоб її намалювати, бо «зірвана квітка, – то втрачена доля» . Катерина над усе любила цей світ. Це – вищої міри любов, задля якої вона жертвувала своїм особистим, сімейним щастям, своїм здоров`ям, успіхом.

Після невдалих спроб потрапити на навчання до художніх вузів, Катерина наважилася написати лист, відомій на той час, співачці Петрусенко, відіславши його на не зовсім точну адресу з декількома малюнками. Напевно це була остання надія якось вилізти зі своїх труднощів і стати на інший шлях. Катерина прагнула навчитися малювати професійно. Лист отримали і вже незадовго Катерина бере участь у багатьох виставках по країні і закордоном. Декілька робіт, одна з яких «Цар-колос» виставляється на міжнародній виставці у Луврі. Три роботи так і не повернуться з виставки, будуть викрадені і по-сьогоднішній день невідомо де знаходяться. Катерина дуже шкодувала за втраченими картинами. Спробувала повторити (копії знаходяться в музеях), та розчаровано зазначала, що не в силі зробити подібне. Залишилася не вдоволеною і роздратованою. Під час Великої Вітчизняної війни її роботи знаходилися в різних куточках країни на виставках. Деякі зазнали значних пошкоджень, деякі пропали.

«Цар-колос» вона створила в тяжкий післявоєнний час (1947 чи 1949). Період голоду, коли її сім`я ледь виживала, підбираючи рештки колосків після збору врожаю колгоспом. Якої  пошани набув колосок на її полотні! Яку силу давав художниці! За цю роботу Катерина Білокур на виставці в Москві (ВДНХ) отримала орден «Знак пошани». Радянський союз щедро роздавав ордени, при великій нестачі хліба. «Цар-колос» став легендою і візиткою того злощасного часу, коли буревії лютували, як ззовні, так і в середині життя України.

Пабло Пікассо не міг відвести очей від картин Білокур на виставці в Луврі. Тоді він зазначить, що, «якби в нас була такого рівня майстерності художниця, ми б її прославили на весь світ». Катерина прославила своє мистецтво, дала йому життя, а про свою славу вона найменше дбала. Ніхто й ніколи не пробував копіювати чи підробляти роботи художниці. Надто сакральні вони, глибоко кореневі і в повному розумінні слова неповторні.

 Близько ста полотен Катерини Білокур днями покаже «Мистецький арсенал» в Києві, присвячуючи виставку ретроспективу 115 річниці з дня народження художниці. На експозицію потрапили роботи з колекції Музею українського народного декоративного мистецтва, Яготинського історичного музею і інших музеїв. Кожне полотно Катерини Білокур – це шедевр, який стверджує велику силу таланту простої сільської жінки, самоучки, яка над усе хотіла бути художником. І стала ним…

«Доля випробує тих, хто надумав дійти великої мети… але сильних духом не зламає ніщо. Вони з стиснутими вустами… уперто, сміливо і гордо ідуть до наміченої мети – крок за кроком, все вперед і вперед… І таки досягають мети. І тоді доля нагороджує їх сторицею, і відкриває перед ними всі таємниці дійсно прекрасного і ніким не перевершеного МИСТЕЦТВА.»

Катерина Білокур

 

Валентина Костьо

                       

 

 

 

Валентина Костьо

Малювати почала в 2008 році. Самотужки опанувала техніку живопису. Першими були роботи на склі. Згодом почала малювати на картоні, полотні мастихіном. Працюю в техніці графіки, акварелі, настінного розпису, ілюстрації художніх творів, карикатури, художньої вишивки. Перша персональна виставка відбулася в замку Паланок м.Мукачево в 2009 році; 2010р. – персональна виставка в м.Хуст, галерея «Митець Верховини»; 2012р. – м.Виноградів арт-кафе  «Helena». Брала участь у колективних виставках і мистецьких фестивалях м.Виноградів, м.Ужгород, галерея с.Пийтерфолво Виноградівського району. Дві роботи експонувалися в м.Київ.  У 2009 році написала перші казки і колискові для дітей. У 2011 році вийшла друком перша збірочка поетичних оповідок «Намистинки», яку сама ілюструвала. У 2013 році виходить друком українською та російською мовами збірка казок для дітей «Відчуття щастя». У творчому доробку – поетичні твори, оповідання, гуморески...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.