Вівторок, 14 липня 2015 09:05

Перше кохання. Справжня

Written by

Справжня

Частина 1

Вечір, як завжди намалював захід сонця. Сонце дбайливо залило багряною фарбою широку смугу неба он на тому боці міста… Невдовзі, ніч висадила безліч зірок у своїй чорнизні та підсилила сяйво місяцем. Це звичайний літній вечір, якби не сніг. Так-так, на дворі Зима.

 

 

Сидить собі Зима, а часом, блукає попід вікнами хат. І нічого особливого не сталося б якби Зима не забажала  своє  найзаповітніше бажання. Із року в рік вона приходила до однієї хати на околиці міста де височіє Чорна Гора, а у її підніжжя тече невгамовна річка. Дім пишається скляними палатами у яких вирує справжнісіньке Літо. Зима любила на нього дивитись  і мріяла бодай однією сніжинкою торкнутись  літнього тепла.

А тим часом, прокинулася Іриска. Її дитячу радість втішили кучугури снігу і морозний скрипіт.  Тому зірвавшись з ліжка побігла в кімнату батьків вигукуючи:  я йду на подвіря, послухаю як Мороз грає на скрипочці!  У дворі, старий Горіх височів розлогими вітами, немовби, вітаючись з перехожими  на вулиці. І хоч такий великий та тремтів  деревяними пальцями у подиху  холодного Вітру.  Іриска любила торкатись гілок та так їх трусити  аби сніг засипав її маленьку. Тоді лише очі-вуглики виглядали  з-під білої ковдри, ну як справжня Снігуронька.  А цього разу сніжинки були великими-превеликими і лапатими зовсім не схожими на маленьких мух, радше на бджіл. Кожну білу бджілку Іриска прикладала до вуха і слухала як жужить під скрипку Морозу.  Згодом бджілки розлітались у танку навколо дівчинки.

Нарешті носик Іриски геть змерз, порожевіли щоки і вона вирішила зігрітись у теплій хаті, де мама вже заварила смачнючий, фруктовий чай. Та Ірисці було шкода прощатися зі своїми бджілками тому вирішила запросити бодай одну до хати так непомітно для батьків. Вона тихенько зайшла, зняла мокрі рукавички, скинула чобітки, курточку, штанці та навмисне залишила в коридорі  на підлозі аби мама квапливо  побігла все витрушувати і класти сушити.  А сама хитруля, тим часом,  ніжно тримаючи в руці   одну бджолину  шмигнула до  просторої  вітальні де ріс квітковий сад   мамине надбання.  Поклала вона свою бджілку  на листочок і сказала: сиди тихенько, я попю чай  і  миттю повернусь. Біла, пухнаста бджілка те й робила що моргала своїми довгими, густими віями.

Нарешті повернулася Іриска в руках з маленькою, дерев’яною шкатулочкою та промовила,   це буде твоя хатка, адже у справжніх бджіл є хатка і називається вона вулик.  А там де є багато вуликів, це вже ціле бджолине місто – пасіка… А що роблять справжні бджоли? – раптом спитала бджолина. Вони  збирають пилок з квітів і роблять мед – відказала Іриска.

–    А як вони його роблять?

–    Та звідки я знаю, я ж не бджола. Ти бджола то ти й маєш знати.

–    Але я не справжня.

Засмучено зауважила.

–    Так, але якщо дуже-дуже вірити, то бажання неодмінно

збуваються.

Ну ти вже тут влаштовуйся у своєму вулику, а я піду  мамі допоможу вечерю приготувати.

Іриска побігла, а бджілка залишилась на зеленому листочку. Перестрибувала вона  з листочка на листочок, але квітки ніде не знаходила. Засумувала і подумки спитала у себе: ну як мені стати справжньою бджілкою, коли у цьому саду зовсім нема квітів?  Так засумувала, що аж почала танути, за нею лишались не сліди, а маленькі, сріблясті краплиночки. До вечора їх стало так багато, що мамин сад аж сяяв рясніше за нічне небо. Та якщо добре придивитися то можна було розгледіти тендітні пупянки  білих, рожевих, жовтих, червоних квіточок. Це стало здивуванням,  великою радістю для мами, тож вона взялася поливати квіти і наспівувати їм і цілувати листочки…

А от Іриска тихенько покликала свою подружку  та й спитала: це все ти?

–    Що саме?

–    Це ти зробила так аби  мамин сад зацвів?

–    Хіба він цвіте?

–    Звісно, от-от зявляться квіточки.

–    І що тоді буде?

–    Ти будеш робити мед.

–    Як?

–    У всіх квітів є тичинки, а у тичинках пилок.

–    А що таке пилок?

–    Іриско!

      Враз гукнула мама.

–    Що мамусю.

–    Ходи в ліжечко, спатки пора.

Тому Іриска побігла так і не розказавши бджілці що таке пилок. Бджілка  свій вулик прибрала: в одному куточку постелила ліжечко, в другому: спорудила з листочків маленьку  діжку, куди таки одного разу вона наллє меду. Врешті заснула  з думками про пилок.

А Зима  мама бджолини дивилася на все це через вікно і тішилася з того. 

Ранок, як завжди,  прийшов  разом з Морозом і скрипкою. Але цього разу  заграв одну нотку і стих. Іриска на своє здивування вперше проспала світанок, а коли вже зіскочила з ліжка та й побігла до вітальні, то побачила що сонце зайшло до їх кімнати багряно-рожевими та жовтими квітками, на кожній гілочці, на кожній квіточці. Іриска кинулася до коробочки, але бджолини там не було. Засмутися Іриска, похнюпила носа. Коли враз почула тихе жужання, розгорнула листочки а там її бджолина. Ти тут! Це ти! – вигукнула Іриска.

–    Я.

Спокійно відказала.

–    Але ти якась не така. Ти змінилася.

–    Знаю, ти не повіриш, але я  дуже вірила, дуже-дуже, тому сонечко

зафарбувало мене своїми  жовтими фарбами, от тільки смужечки чорні з’явились, але це нічого, за те прозорі крильця маю, і лапате, чи вірніше, мохнате тільце. Тепер я справжня!

–    Так, ти справжня! Я так тебе і кликатиму – Справжня. Справжня,

а чим ти займаєшся?

–    Так от пилок збираю.

–    І ти знаєш який він?

Так. Тепер знаю, він ніжний і солодкий. Певно з нього буде мед солодкий.

–    Ні не буде.

–    Як не буде?

–    Буде найсолодший у світі.

Іриска і собі стала схожою на бджолину, бо цілий день гомоніла із Справжньою. А мама не могла нарадуватись своєму квітучому саду. Те й робила що сиділа посеред нього і слухала тихеньке жужання.  Вже близько до вечора,  як дві невтомні бджілки  розсипали по цілій хаті  неймовірний запах пилку.  Чи меду наробили не знаю, але наступного ранку на Землі випав солодкий сніг. Певно тому його усі так полюбляють їсти.

Та це не кінець казки. І якщо я тобі скажу, що наступного дня Іриска непомітно занесла до хати ще одну бджолину, то ти не повіриш. Так само як і в те, що Справжня  невдовзі народить СправдЖонят. Вони будуть схожими на неї та свого жовтого  тата, якого так і звуть – Жовтий. Просто Сонечко  коли малювало його, забуло чорні смужки долити.

З  того часу, як у скляних палах де жила Іриска з’явилася сім’я  зимових бджіл, мамин сад не тільки квітне, а й пригощає солодкими лимонами. Не віриш? 

 

Світлана КЕДИК

 

Дана казочка для дітей молодшого та середнього шкільного віку. 

Незалежно від того чи Ви дорослий Читач, чи дитина, але Ви  вмієте малювати, пропонуємо зобразити ілюстрації до казки. 

Малюнки (скан-копії) надсилайте на адресу автора,  Світлани Кедик - Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Усі малюнки будуть розміщені на сайті "Виноградівські Вогні", найкращі стануть ілюстраціями до майбутньої книжки авторки.

Це тільки перша частина казки, далі буде.

Час для малювання  - остання подача роботи  31 грудня 2015 року.

 

 

 

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.