П'ятниця, 07 серпня 2015 07:45

Тіла не стане, а думка в полотнах не погасне – березовий гай Куїнджі

Додала
Тіла на стане, а думка в полотнах не погасне – березовий гай Куїнджі Тіла на стане, а думка в полотнах не погасне – березовий гай Куїнджі

«У сфері пейзажного живопису Куїнджі був геніальний художник…

Світло  – зачарованість, і сила світла, його ілюзія була його ціллю. Звичайно, вся суть цього явища полягала  в самому Куїнджі, в його феноменальності, особистій, вродженій оригінальності… його геній міг працювати тільки над чимось ще невідомим людству, не вимріяним жодним художником до нього».

Ілля Рєпін. 

На VII Передвижницьку виставку 1879 року Куїнджі виставив три картини – «Північ», «Після дощу» і «Березовий гай». Найбільша кількість похвал дісталася останній. «Березовий гай» (1879р.,  97х181см) зачарувала відвідувачів виставки своєю яскравістю і радісним відчуттям єднання з природою. Та новаторство проявлене художником залишилося поза увагою. В період передвижництва особливо не підтримувалися художні експерименти. Куїнджі, за словами Рєпіна, був «генієм-винахідником». В цій роботі він задумав створити синтетичний досвід, об`єднавши в ній композиційні прийоми академізму, реалістичну точність письма і імпресіоністичну повітряність. Незадовго після закінчення виставки Куїнджі залишає товариство передвижників і до кінця життя не буде брати участі у подібних заходах. Приводом для цього, ніби то, став конфлікт з М. Клодтом. В газеті «Молва» з`явилася стаття анонімного автора, який маючи на увазі «Березовий гай» Куїнджі дорікав,  що полотно перезеленено. Куїнджі дізнався, що цим анонімом виявився його колега Клодт і вимагав виключити його з Товариства. Але ця заявка залишилася без уваги і тоді Куїнджі, в знак протесту, сам вийшов з Товариства. Та причини цього конфлікту  були набагато глибші – на рубежі 1870 – 80-их років художник явно обтяжувався вузькими рамками соціального мистецтва. Цей шедевр якраз це і підтверджує.

Пейзаж з березами розповсюджене явище на живописних полотнах і воно здалося б набридливим, якби художники не створювали незвичайну кількість майстерно вирішених живописних рішень такої простої теми. Нам добре відомі знамениті «Грачі» Саврасова з їх майже дегенеративними  берізками. Шишкін ліс з березами пише зовсім по-іншому – для його картин характерні велична монументальність і рівне розсіювання світла. Захоплюючі берези Левітана, учня Саврасова. Березову тему він вирішив по-особливому. Полотно створене декількома роками пізніше куїнджівського шедевру, виглядає її варіацією, але, вдивившись в нього уважніше, розумієш і бачиш різницю. Куїнджі «ліпить» позачасовий ідеальний образ; Левітан старається «схопити» рух і настрій, перегукуючись в цьому з імпресіоністами. Близький до Куїнджі у своїх пошуках березової теми і Федір Васильєв. Перехідний стан природи на його полотнах створює романтичну атмосферу.

Яка ж особливість березового величчя Куїнджі?

Син бідняка-грека, Куїнджі досить пізно прийшов у великий живопис. Життя не залишало йому варіантів, часу на «розкачку» не було. Отримавши право відвідувати заняття в Академії, як вільний слухач, Куїнджі заявляв про себе різкою, норовливою поведінкою і часто привертав увагу. Рєпін згадував: «Він був з великим недоврахуванням у навчанні, односторонній, різкий і варварськи не признавав ніяких традицій, навіть оскверняв інколи традиційні святині художнього культу, рахуючи все це застарілим. Академічні рисовальні вечори він не відвідував, наукові лекції тодішніх курсів також його не цікавили. До всього він доходив своїм розумом».

Куїнджі з юності не любив «ходіння знайомими стежками». Це для нього було неприпустимо. То ж стає зрозумілим факт розриву з передвижниками. Через три роки після показу «Березового гаю» художник перестав виставляти свої роботи на огляд, закривався в своїй майстерні, яка була схожа скоріше на лабораторію. Тут він провів майже тридцять років, безперестанку експериментуючи з художніми засобами. Були свої вдачі і невдачі. Якось він захопився асфальтовою фарбою (бітумом), яка на полотні давала особливу яскравість, але з часом «чорнила» абсолютно все з чим була змішана, видозмінюючи полотно. Та одночасно створювалися нові, незвичайні, можна сказати, безсмертні образи. За тридцять років художник створив масу картин, які лише на початку ХХ століття з появою нової генерації митців знайшли схвалення і захоплення.

В своїх «лабораторних» роботах Куїнджі багато приділяв уваги природі світла, розмістивши його в екстремальні умови, щоби пізнавати його нові особливості. Ці перетворення світла на його полотнах надзвичайні! Він не мислив кольором, а керував світлом… Після відторгнення тонального живопису, Куїнджі використовує осяйну палітру, яка базувалася на системі додаткових кольорів. Він робив це так неперевершено, що дав привід І. Крамському признатися: «У нас  у відділі пейзажу ніхто не розрізняв в такій мірі, які кольори доповнюють і підсилюють один одного… Щось у його колористичних принципах є для мене абсолютно не доступне…» Життя і творчість великих майстрів не від`ємні – світло заливає не тільки полотна Куїнджі, воно ллється із нього самого. Куїнджі, як людина, світоносний. Це була таємнича сила, яка не підлягала ніякому трактуванню.

 «Ілюзія світла була його Богом, і не було художника рівного в досягненні цього дива живопису. Куїнджі – художник світла»  – так говорив про феномен Куїнджі Рєпін. Він же згадував про уроки, які давав художникам-передвижникам Мендєлєєв, розповідаючи живописцям про фізичні особливості фарб. Якось він продемонстрував прибор-вимірювач чутливості ока до тонких нюансів тонів і запропонував перевірити на прикладі. Куїнджі не було рівних. За словами Рєпіна він побив рекорд чутливості до ідеальних тонкощів.

Працюючи над картиною, Куїнджі багато часу приділяв пошукам ідеальної композиції. Про це говорять численні ескізи. Він уточняв місце кожного дерева, величину поляни, місце лісу на задньому плані. Таким чином це не «натуральна» робота. В ній нічого не має спонтанного і природного.  Така скрупульозність у вирішенні цього питання трохи завела в оману тодішніх критиків, які заявляли, що художник повернувся до академічного живопису. Це, звичайно не так. Кольорові рішення у «Березовому гаю» були новаторськими, а до декоративності, заявленій тут і вираженій в деякій площинності (цей прийом Куїнджі застосовував раніше у «Українській ночі») мистецтву ще було добиратися і добиратися.

Створюючи сонячний образ на полотні художник свідомо уникав дрібниць, реалістичності. Ідеальний світ створений художником статичний. Повітря не рухоме, жоден листок не колихнеться. Темна стіна на задньому плані виглядає умовною плямою, відтіняючи кольорові контрасти. Передній план картини свідомо занурений в тінь, яка приховує зайві деталі і підкреслює сонячну насиченість центральної частини полотна. Все зображення пронизує зелений колір. Він всюдисущий, як у голубизні неба, так і в березових стовбурах. Чисті яскраві фарби створюють дивну кольорову гармонію, яка відчувається навіть фізично. «Березова» тема не відпускала Куїнджі все життя. Окрім даної роботи, що зберігає Третяковка, в Російському музеї знаходиться ще п`ять робіт з ідентичною назвою. Дві з них рахуються закінченими.

Захоплення природою, піднесене художником до космічних висот торжествує на полотнах Куїнджі неземною красою. Помітно, що художник з пристрастю аналізує явища, які сам створює за допомогою світла, повітря і фарб. Це ідеальний світ! Дійсно, магія! Шедевр, створений в ім`я краси…

«… життя йде … І моє життя йшло… А тепер не буде. А картини? В них залишається моя душа. Моя думка… Дивно, мене не буде, а душа залишиться жити у фарбах. Тіла на стане, а думка в полотнах не погасне… Світла і сумна. Прийдуть нові люди і побачать їх. Відчують, розхвилюються. Значить і я залишуся з ними?..»

Уривок із роману Віктора Шутова «Світло Куїнджі»

(Київ, вид-во «Дніпро» 1990р.)

 

Валентина Костьо

 

 

Валентина Костьо

Малювати почала в 2008 році. Самотужки опанувала техніку живопису. Першими були роботи на склі. Згодом почала малювати на картоні, полотні мастихіном. Працюю в техніці графіки, акварелі, настінного розпису, ілюстрації художніх творів, карикатури, художньої вишивки. Перша персональна виставка відбулася в замку Паланок м.Мукачево в 2009 році; 2010р. – персональна виставка в м.Хуст, галерея «Митець Верховини»; 2012р. – м.Виноградів арт-кафе  «Helena». Брала участь у колективних виставках і мистецьких фестивалях м.Виноградів, м.Ужгород, галерея с.Пийтерфолво Виноградівського району. Дві роботи експонувалися в м.Київ.  У 2009 році написала перші казки і колискові для дітей. У 2011 році вийшла друком перша збірочка поетичних оповідок «Намистинки», яку сама ілюструвала. У 2013 році виходить друком українською та російською мовами збірка казок для дітей «Відчуття щастя». У творчому доробку – поетичні твори, оповідання, гуморески...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.