Субота, 24 жовтня 2015 19:59

Великий досвід в одній картині

Додала
Великий досвід в одній картині Великий досвід в одній картині

«Не інакше, як через терпеливу працю можна створити творіння довершене. Щоб глядач, дивлячись на картину, переповнився сам  високості»

Олександр Іванов

 

Олександра Іванова називають «автором однієї картини». Таке судження скоріше за все створилося через довготривалу роботу художника над картиною, головним творінням його життя  – полотном «Явлення Христа народу» (1837-1857, 540х750, Державна Третьяковська галерея). Методи роботи художника  – це скрупульозне дослідження всіх можливих варіантів і пошук єдиновірного виконання. З думкою про «довершене» полотно художник прожив життя, пройшовши не легкий шлях та, не відступивши від своїх задумів.

До початку роботи над картиною в творчості Іванова нічого особливо і серйозного не відбувалося. Як усі, навчався в Академії мистецтв. Одним із професорів того часу був його батько – Андрій Іванов. Олександра виховували на строгих класичних зразках. Він чудово справлявся з академічними завданнями, але уже в деяких моментах проявляв риси суто «іванівського» характеру. Він «живіший». Помітно стурбований тим, щоб передати реальну сцену в її життєвому аспекті. Він «людяніший». Для нього форма – лінія, колір, пляма – засіб повідомити людям щось дуже важливе, що торкається людських відносин. За декілька років до початку роботи над «Явленням» сам художник писав так своїй сестрі:

«Я працюю більше для задоволення бажань своїх власних, тобто, щоб задовольнити вічно не вдоволений погляд мій…»

Сформульоване завдання потрібно було лише застосувати для достойного сюжету. В пошуках цього сюжету молодий Іванов відправляється у пенсіонерську поїздку до Європи, де, зрештою, зупиняється на проживання у Римі аж на двадцять сім років. До Росії він повернеться лише за два місяці до смерті. Там він і задумав грандіозний образ Христа, явленого перед людьми, розуміючи, що перед ним довга і складна праця. Знав, що Брюллов працює над «Останнім днем Помпеї», не менш грандіозним сюжетом. Його задум був викликаний  тими же причинами. Іванов хотів повідати світу щось надто важливе; збирався вибрати сюжет, який дозволив би вирішити всесвітньо-історичну проблему. Він розцінював художника, як провидця, як вчителя і керуючого суспільствам.

«Поет слов`яноруський повинен бути більше в дусі азіатському, у вигляді Пророка. Він повинен яскраво виказувати недоліки і возносити чесноти. Художник повторює його».

В цих словах Іванова було багато від сучасної йому філософської і літературної думки. В ті роки багато хто захоплювався Шилінгом. В перші роки перебування в Римі Іванов зустрівся з молодим «любомудром» Рожаліним – рано померлим російським філософом. Пізніше на якийсь час духовним наставником Іванова став Овербек – голова німецьких художників-назарейців. Згодом його задовольняло спілкування з Гоголем. Під кінець життя він шукав зустрічей з італійським  революціонером Мадзіні, їздив в Лондон до Герцена… Постійно вчився, хотів бути  в курсі всіх сучасних подій. Закономірно, що на початку 30-их років задум «Явлення»  мав підґрунтя виникнути. Тоді він думав про пророцтво, покладав надії на моральне обновлення людини; бачив всю складність життя і її протиріччя і мав на меті прикладом сприяти вирішенню цієї проблеми. Моральне просвітління, здобуття свободи, яка приведе за собою благоденство суспільства і всеохоплюючу радість. Такі ідеї звичайно були ілюзіями. Пошуки високих ідеалів потребували від художника чимало зусиль для створення відповідного полотна. Багато варіантів зосталися не спроможними на думку художника  і були відхиленими відразу. Він знову й знову переглядав історичні, євангельські і біблійні сюжети. В ті роки Іванов був віруючою людиною. Багато мемуаристів стверджують, що головною книгою художника була Біблія. Та серед чотирьох Євангелій він виділяв Євангеліє от Іоанна, рахуючи, що лише його можна назвати «Євангелієм Духа»  ( решта, по-Іванову, – «Євангелія факту»). Тут знаходиться початок головної картини майстра «Явлення Христа». Він задумав показати надзвичайно важливий момент  історії людства, коли відбувся поворот від «тіла» до «духу» і було явлено спасіння. Явлення Христа народу, на думку Іванова, – доленосна подія для всіх людей, тому важливо було показати не стільки самого Господа, як людей, і те, як вони прийняли свого Спасителя. Релігійний зміст сюжету набрав морального тлумачення. Іванов розраховував на соціальне звучання в картині, позаяк моральне просвітління суспільства в кінцевому варіанті було підпорядковано, на думку художника, вирішенню соціальних проблем. Не випадково він писав:

 «Потрібно представити в моїй картині лиця всяких скорботних і безутішних внаслідок гноблення від різної суміші правлячих лиць, внаслідок підлості, які робили самі царі іудейські підлащуючись у римлян, щоби підтримати підтвердження своє на трон із одного честолюбства».

 Напевно через такі думки та й під впливом Гоголя, художник включив у сюжетну композицію раба і пана. Початкові положення, якими керувався Іванов стосувалися не лише діючих осіб, характеру сюжету, а і його трактовки.

«Твір мій доволі важкий з причини не пильних разючих пристрастей людини, які оживляють дію і пояснюють предмет; тут все повинно бути тихо і виразно».

Зрозуміло, що Іванов не мав наміру вторити Брюллову з його трагічною долею Помпеї. Хотів доступними способами виразити думку в діях і психології людей, не вибираючи помпезні ефекти.

Швидко і рішуче почав писати полотно. Але ця бистрота не полягала в поспішності. Він був терпеливим і послідовним. Центральною фігурою полотна виступає Іоанн Хреститель – предтеча Спасителя, що хрестив людей у водах Йордана в ім`я Господа. Проповідник вказує на наближення Ісуса: «Ось Агнець Божий, який бере на Себе гріх світу» ( Євангеліє  від Іоанна, 1:29) Люди обернулися на Спасителя: хто з вірою, інші з цікавістю. Старійшини фарисеї в правій частині полотна не виявили бажання виказати честь Христу і не повернули голови. Окремо тримається  персонаж в голубому в лівій частині . Його опущені очі свідчать про невір`я. Є на картині і два портретні образи: автор у шляпі мандрівника позаду Іоанна Хрестителя і Гоголь, людина в червоному в правій частині, що обертається на появу Христа. В їх поглядах, звернених на Ісуса, потреба віри і істини, що підтверджує в якійсь мірі релігійні пошуки художника і письменника. Сам художник у автопортретному образі виказує своє відношення до події. Подорожуючий бере до уваги слова Іоанна Хрестителя, в ньому кріпне бажання змінити своє життя заради Христа. Це той показник, коли істинна віра і служіння мистецтву не мають замінників. Всі портретні образи «Явлення Христа народу» – результат серйозної аналітичної роботи художника. Звичайно, що в цьому ряді головною є постать самого Ісуса. Етюди голови Христа (три варіанти) склали три образи, з яких Іванов збирав риси для свого Христа:  гіпсова голова Аполлона Бельведерського, Венери Медицейської, Лаокоона. На одному листку паперу з`являються ескізи цих образів, а поряд синтезуюча, узагальнююча три попередні, маска. Її потрібно було тільки оживити. Художник наділив Спасителя ідеальними рисами, включивши в задум риси жіночого обличчя. Кінцевий варіант, ніби створений в дусі ренесансу, образ Ісуса – втілення краси і гармонії. В якійсь мірі вгадуються в ньому риси Мони Лізи Леонардо да Вінчі, тільки в дзеркальному відображенні – спокійний розворот плечей, проникливий погляд, волосся вільно спадаюче на плечі. Вдале розміщення фігури у просторі  народжує такі ж відчуття гармонії, як і полотно великого флорентійця.

В процесі роботи над полотном у художника з`являється безліч ескізів, хронологічна послідовність яких, якраз і показує ланцюжок розвитку композиційного сюжету. Початок роботи був інтенсивним, що здавалося ще невеличкий поштовх і картина готова. Та якраз на цьому моменті вона перестала рухатися, застрягла. Чим далі тим більше знайомих почали рахувати затію художника безнадійною. Скільки докорів приходилося вислуховувати художнику! Дехто називав його лінивим, не вдячним, ніяк не бажаючим розрахуватися за всі ті блага, які були йому надані (художник мав представити Академії Мистецтв результат творчого відрядження). Хтось рахував його божевільним. Тільки деякі розуміли, яке завдання стоїть перед майстром, для вирішення яких потрібен час. Коли в 1956 році в залах Третьяковки були зібрані майже всі роботи Олександра Андрійовича, що збереглися – найбільше місця зайняли підготовчі етюди голів, постатей, пейзажів до «Явлення». Це свідчить про постійний пошук довершеного варіанту і про те, яку важливу роль він надавав найменшим дрібницям на полотні. Вдумуючись в процес роботи Іванова, приходиш до висновку, що художник десь навіть з надмірною турботою відносився до кожного руху героїв на полотні, до кожного каменя чи гілки дерева. В етюдах еволюція цих образів і зрозуміло чому – це була особлива подія для людства. Мотивування поведінки кожного персонажа визначалася не лише зовнішнім розвитком подій, а й духовними якостями героїв, тими відчуттями, в яких вони перебували. Герої Брюллова, до прикладу, всі схожі один на одного, хоча сам художник у портреті вже володів методами психологізму. Іванов зробив психологізм здобутком історичної картини, але він вніс суттєву корективу у цей психологізм, залишивши кожний образ якої би не було випадковості – всього того, що не було необхідним для загальної теми картини. Художник користувався різними натурщиками, думав і проробляв безліч позицій, синтезуючи врешті образ найближчий його розумінню ідеї. Особливо багато етюдів зроблено для голови раба. Складне завдання – показати, як скалічене стражданнями, воно починає посміхатися. Перші етюди виглядають страшнувато. Обличчя раба потворне, скалічене, беззубе з шнуром на шиї. Та потроху, зберігаючи ці риси воно отримує якісь відблиски зародження внутрішнього життя, енергії. Ось так, коли зовнішнє каліцтво і внутрішня краса, поєднуючись, досягають гармонії. То ж завдання було виконано в цьому плані, правда для самого художника. Для людей все це залишилося не зрозумілим. Вони скоріше захоплювалися блиском і ефектністю Брюллова, ніж бажали заглиблюватися у ідеї художника-новатора. У своїй, ніби то «другорядній» роботі Іванов несвідомо зробив безсмертними свої творіння. Його талант був на звороті, тому сучасники, порівнюючи з передовими віяннями Брюллова на якого рівнялися інші художники, відмовлялися сприймати позицію Іванова.

«Якби він мав талант Брюллова, або Брюллов мав душу і серце Іванова, яких див ми були би свідками! Та вийшло так, що один з них міг виразити все, що хотів, але сказати йому було нічого, а інший міг би сказати багато – та язик не дозволяв. Один, якщо можна так сказати, – правдиво показував нам неправду; інший – неправдиво, тобто слабко і невірно, представляв нам правду»

Ось така думка створилася у Івана Тургенєва про двох художників того часу.

Чимало складнощів чекало на художника при написанні пейзажів. Перед ним постали проблеми пленерного живопису. Багатофігурна композиція мала вписати в природній ландшафт. Відверто, Іванову не вдалося до кінця справитися з цим завданням. Так він дав нове життя пейзажу. Природа на його полотні безкрайня, об`єктивно строга, монументальна, героїчна. Не даремно  Іванов так любить далі. Він освоює їх, переходячи від одної частини на іншу, ніби перевалюючи через хребти гір. Головний засіб у його пейзажах – це колір. Природа зображена в звичному, розсіяному світлі. Майстер не використовує простий спосіб розбілювання кольору заради того, аби показати його інтенсивність. Щоразу це нова якість кольору, а відношення цих якостей дає відчуття безмежного простору.

В композиції картини закладено одне з найважчих протиріч. В основі побудови «Явлення» лежить створена група фігур і предметів згідно визначеної схеми, відповідно конкретними законами, створеними академічним живописом. Іванов надзвичайно вміло користується цими законами. Йому вдається привести в повну відповідність внутрішній зміст і сюжет. Свою внутрішню схему має і рух починаючись рухом хлопчика, що виходить з води, він передається апостолам і Іоанну, який вказує рукою на Христа. Рух веде до Месії. Композиція в цілому має строго замкнутий характер. Не один із художників того часу не зумів вдихнути в академічний живопис стільки життя, не зумів витягнути з її схеми стільки життєвого і раціонального, що являлось результатом багатовікового вивчення дійсності.

Щодо вирішення кольорової гами, то пригадують випадок, коли Іванов привіз полотно в Петербург і там показав на виставці, то пішла чутка про неї, як не про полотно, а гобелен, слово, що ганьбило автора. Порівнюючи картину з килимом, дехто відзначав цим деяку пістрявість на полотні. Такий принцип кольорової трактовки не був недоліком. Перед Івановим було масштабне полотно. Якраз його потрібно було організувати не лише завдяки вдалій композиції, а й за допомогою кольорових плям. І художник вдало справився з цим завданням, урівноважуючи червоні, жовті, сині, зелені площини у фігурному плані. Він визначив кожному персонажу свою кольорову характеристику і зумів з`єднати із загальною кольоровою компоновкою. Та це одне із колористичних завдань, з яким прийшлося зіштовхнутися Іванову. Були і важчі. Він охоче освоював пленерний живопис і все, що з`являлося в етюдах йому хотілося перенести на полотно. На ньому повітряно написані далі, глибина відчувається не лише завдяки лініям перспективи, але і завдяки кольору. Достовірно написані вода і відображення. А ось середня частина картини залишилася мертвою. У фігурах і драпіровках не має відчуття якої-небудь взаємодії кольорів. Фігури здаються академічно холоднуваті, вони ніби зависли. Композиція не дозволяла їм органічно злитися з пейзажем і простором через замкнутість. Разом з тим художник намагався передати безкінечний простір, де розмістив фігуру Христа і тим повів погляд глядача аж до горизонту. Попередники завжди робили простір замкнутим, а Іванов розгорнув його вглиб. Це й створило принципову перешкоду у роботі над завершенням картини і залишилося не вирішеним. Досвід Іванова перегнав першочерговий задум. Художник намагався вирішити це питання самостійно, проробляючи безліч ескізів. В більшості ці етюди стосуються 50-их років, того часу, коли робота над картиною мало цікавила художника. Можна здогадуватися, яких неймовірних зусиль потребувало виконання цього завдання для художника. Та все ж композиційна рамка залишається головним принципом на полотні. Іванов цілком підкоряється закону строгої відповідності, рівноваги фігур, розкладаючи їх по принципу барельєфа. В цьому всі ознаки  класицистичного мислення і це протиріччя не могло не виявитися у живописному вирішенні. Саме воно зупинило художника у роботі. Для того, аби виконати гігантське завдання до кінця, Іванову потрібно було залишити створене і почати все спочатку. Перше він зробив. В останні роки Іванов майже не торкався свого полотна. Та друге він зробити не міг. За минулі роки багато що змінилося  у світосприйнятті художника. Він втратив віру в Бога, писати про те, у що не вірив не хотів. Він не розумів художників, які могли займатися тим, що не стало їхнім духовним ділом. Іванов розчарувався і в ідеї  морального просвітління, яка лежала в основі задуму «Явлення». Зрозумів, що життя набагато складніше, що шляхом морального впливу на людей не можливо вийти із тих протиріч, що роздирають людське суспільство. Він не бачив потреби виправляти свою роботу.  Останні десятиліття творчості він віддав новому задуму. Правда, і його не вдалося здійснити. Мова йде про «Біблійні ескізи». Його зацікавила зовсім інша сторона погляду на сюжети святого письма. І тут не малу роль зіграла книга німецького вченого Д. Штрауса «Життя Ісуса», в якій біблійні події трактуються не як реальні, історичні, а як результат народної фантазії. Цю народно-міфологічну сутність Іванов поклав в основу нового задуму.  Та не потрібно сприймати ці ескізи, як ілюстрації до книги Штрауса. Це лише зачіпка, як дозволила художнику реалізувати весь творчий досвід, напрацьований при створенні «Явлення». Ці ескізи не випадкові, вони, як продовження картини. Хоча в них новий задум, нові цілі, нові завдання. Справа в тому, що біблійні ескізи підводять підсумок складним пошукам «довершеного полотна». Вони є той результат, якого художник не міг досягти в попередній роботі. Це проявилося в надзвичайній творчій свободі. Якщо скласти поряд їх усі разом, то помітно наскільки вони різнопланові по композиції. Щоразу це новий підхід в залежності від героя і ситуації. Тут він не установлює ніяким чином для себе якісь композиційні рамки, виходить, хіба що, цілком із закону логіки самої події. Іванов не лише компонує, а й пише по-новому, інакше шукає виразність кольору. В ескізах часто ритм відчиняється площині, лінія починає накладатися на поверхню, несучи самостійну ритмічну виразність. Коли в картині вона визначала лінії тіл, предметів, то тут – це зовсім новий прояв експресії. Він вбирає в себе монументальність, старе мистецтво і яскраво передбачає новий реалізм, нове бачення і шляхи розвитку майбутнього мистецтва.  Іванов із новим задумом мріяв відтворити біблійні ескізи у  храмовому приміщення. Він хотів створити свій Храм Мистецтва, так само пристрасно бажав служити суспільству, несучи своїм мистецтвом світло віри і надії. Та смерть не дозволила, щоб цей задум мав право бути. Молодий Крамской  писав у своїй статті, яка побачила світ через тридцять років після написання, ніби даючи клятву Іванову:

«Твоя картина буде школою, в якій зміцніють інші, і вона вкаже багатьом молодим їх призначення»

В кінці додає знаменні слова:

«Так, мир твоєму праху, великий Іванов! Іншого Іванова більше не буде!..»

В1858 року Іванов повернувся до Петербургу і привіз свою картину, якій віддав двадцять років клопіткої праці. В червні того року вона експонувалася в Білому залі Зимового Палацу. З нею ознайомилися члени імператорської сім`ї і президент Академії мистецтв велика княгиня Марія Миколаївна. Через декілька днів полотно перенесли до Академії. Високопоставлені особи не були вражені. Публіка в Академії теж залишилася розчарованою. На початку липня художник захворів холерою і помер, не дочекавшись визнання. За великою іронією долі в той самий день «Явлення Христа народу» було куплено імператором Олександром ІІ, а Іванов уже посмертно удостоєний ордена святого Володимира.

Особисте життя Іванова також не принесло йому радощів і вдоволення. Під час роботи над полотном завдяки Гоголю, Олександр Андрійович познайомився з дівчиною, яку полюбив. Марія Володимирівна Апраксіна належала до аристократичного роду. Не дивлячись на соціальний статус, вона також полюбила вже не молодого Іванова. Його гарно приймали в домі і художник мріяв одружитися. Та все розвіялося, коли Марію видали заміж за чоловіка, що підходив їй за соціальним статусом. Іванов залишався сам в не просвітній убогості і самим головним – своєю картиною. Тільки вона мала владу над ним. Живописець постійно працював, рятуючись від відчаю і самого себе.

 

Петр Вяземский

А.А. Иванову

 

… Краснею, глядя на тебя,

Поет и труженик-художник!

Отвергнув льстивых муз треножник

И крест единый возлюбя,

Святой земли жилец заочный,

Ее душой ты угадал,

Ее для нас завоевал

Своею кистью полномочной.

 

И что тебе народный суд?

В наш век блестящих скроспелок,

Промышленных и всяких сделок,

Как добросовестен твой труд!

В одно созданье мысль и чувство,

Всю жизнь сосредоточил ты;

Поклонник чистой красоты,

Ты свято веровал в искусство.

 

В избытке задушевных сил,

Как схимник, жаждущий спасенья,

Свой дух постом уединенья

Ты отрезвил, ты окрылил.

В искусе строго одиноком

Ты прожил долгие года

И то прозрел, что никогда

Не увидать телесным оком.

 

Священной книги чудеса

Тебе явились без покрова,

И над твоей главою снова

Разверзлись в славе небеса.

Глас вопиющего в пустыне

Ты слышал, ты уразумел -

И ты сей день запечатлел

С своей душой в своей картине…

1858

 

 

 

Валентина Костьо

Валентина Костьо

Малювати почала в 2008 році. Самотужки опанувала техніку живопису. Першими були роботи на склі. Згодом почала малювати на картоні, полотні мастихіном. Працюю в техніці графіки, акварелі, настінного розпису, ілюстрації художніх творів, карикатури, художньої вишивки. Перша персональна виставка відбулася в замку Паланок м.Мукачево в 2009 році; 2010р. – персональна виставка в м.Хуст, галерея «Митець Верховини»; 2012р. – м.Виноградів арт-кафе  «Helena». Брала участь у колективних виставках і мистецьких фестивалях м.Виноградів, м.Ужгород, галерея с.Пийтерфолво Виноградівського району. Дві роботи експонувалися в м.Київ.  У 2009 році написала перші казки і колискові для дітей. У 2011 році вийшла друком перша збірочка поетичних оповідок «Намистинки», яку сама ілюструвала. У 2013 році виходить друком українською та російською мовами збірка казок для дітей «Відчуття щастя». У творчому доробку – поетичні твори, оповідання, гуморески...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.