П'ятниця, 13 листопада 2015 15:09

«Сватання майора» по-федотівськи

Written by
«Сватання майора» по-федотівськи «Сватання майора» по-федотівськи

«Моєї праці в майстерні тільки десята доля, головна моя праця на вулицях і в чужих будинках. Я вчуся життям, дивлячись обома очима…»

П. Федотов

 

Павло Андрійович Федотов вперше по-справжньому задумався про мистецтво на початку 30-их років минулого століття. На той час закінчив на відмінно московський кадетський корпус і став офіцером Петербургсько- фінляндського полку. Малювання було невід`ємною частиною життя Федотова поряд із грою на гітарі, флейті, скрипці, написанні віршів. Він мріяв про велике мистецтво, зрідка відвідуючи уроки в Академії Мистецтв. Але піти у відставку не наважувався і тільки у 1844 році, все-таки зробив цей сміливий крок. Його творча діяльність тривала всього 7-8 років, до 1852 року – року смерті. Та це період жагучої, пристрасної праці, пошуку, визнання і знецінення. Художній досвід Федотова унікальний. Самостійно опанувавши техніку олійного живопису, він зміг відтворити на полотні сюжети, вражаючі глядача трагізмом і відвертою правдою життя. Федотов відтворив на полотні частину епохи, ту частину, яка звично знаходилася за кулісами. Започаткував нове в мистецтві – критичний реалізм і по праву увійшов до числа найвідоміших художників того часу.

«Пропавши» на цілий рік, Федотов вперто вчився і вже зовсім скоро зміг знайти свою манеру письма, сюжетність і, можна сказати, обрав напрям своєї творчості. Він знайшов приклад, на який хотів рівнятися. Познайомившись з гравюрами Хогарта, задумав стати таким же. Його захоплювала сатирична манера написання, розкриття побутових сцен, які ставали сюжетами картин. Метод роботи Федотова повною мірою можна назвати реалістичним. За свідченнями О. Дружиніна він не уявляв замальовок з голови – тільки з натури. Для деяких сюжетів облаштовував власноруч модель зали, створював фігурки людей, давав правильне освітлення. Така прискіпливість допомогла художнику справитися з безліччю художніх проблем. Успішно! Підтвердженням цьому є полотно «Сватання майора» (1848р., державна Третьяковська галерея,58,3х75,4). Побачивши цю картину, Брюллов заявив автору, що він «обігнав» і його самого і Хогарта: «У нього карикатура, а у вас – натура». Це було висока оцінка і визнання його таланту. Загалом, рости Федотову далі не було куди. Вся його подальша творча еволюція лягла в змістовну, «філософську площину». До цього майстер творив свої картини інструментом «виправлення моралі» та в якийсь момент, віра в цю місію рухнула. Він зрозумів, що досягнення ідеалу не можливе. Його творчість заполонила абсурдність. Такі настрої панують в останніх його роботах. І це стало катастрофою для художника.

«Сватання майора» – полотно не тільки відоме, а й знамените. Візитна карточка Федотова. Його одразу публіка оцінила схвально. Меценат Ф. Прянишніков запропонував дві тисячі рублів сріблом за нього. Ця популярність викликана не так майстерним виконанням, як сюжетом. Жанрова картина не виходила до цього серед живописних робіт на передній план. Якщо говорити про майстрів старшого покоління, то хіба що у Венеціанова можна знайти задатки того, що потім розгорнулося у жанровий живопис. Щодо сюжету «Сватання», то тут, звичайно, Федотов рівнявся на того ж таки Хогарта. Особливо його надихала серія «Модний шлюб», відома йому у гравюрах. По закінчені полотна, Федотов задумав написати ще декілька картин про подружнє життя. Та з цієї затії нічого не вийшло.

Композиція «Сватання» включає в себе різні начала. В ній вичерпно показаний конфлікт, реалізовано єдине дійство і виділені вузлові моменти цього дійства. Конфлікт розгортається на картині, як пружина, напружена, натягнута, що ніби розкручується з середини. Початок цього композиційного руху ведеться з правого боку. Звідти, ніби помічені конкретні траєкторії, по яких розходяться основні композиційні лінії. Одна з них веде від фігури свахи до першого плану по фігурах матері і нареченої, а друга відходить на задній план – до купця і іншим персонажів. Розвиток події кульмінує у фігурах матері і дочки, вони ж і складають центр полотна. Та у цій розкиданості композиційних ліній ясно виступає логіка дійства. Художник не випадково роз`єднує діючих особ, разом з тим це одне ціле. Всі фігури розташовані в просторі так, що можна провести криву лінію і вона об`єднає їх. Все гармонійно, врівноважено. Підтвердженням цього служить світло і колір. Вони несуть на собі відблиск краси і дозволяють насолоджуватися побаченим. Конфлікт сюжету закладений художником тонко і універсально. Він не виходить поза стінами дому купця. Створена художником ситуація на полотні відкриває для глядача один момент із життя суспільства. Тут випливають на поверхню образи, характери, людські відносини. Причина цьому – поява жениха, сторонньої людини у домі, у сім`ї. З цією появою все чомусь міняється. Персонажі перестають жити звичним своїм життям. Вони хочуть здаватися не такими, які є насправді. Під цим приховується не відповідність, видимість благополуччя і пристойності. Тут панує лицемірство і розрахунок. Діє якийсь закон, що заставляє людей бути такими. Якраз це стало приводом уваги до полотна і до художника.

«Прочитавши уважно вірші (Федотов при показі картини читав віршований коментар) і вдивившись в картину, глядач з головою і серцем не обмежиться одним сміхом; і за сміхом побачить сльози автора».

«Вдумайтесь в кожну фігуру, зображену Федотовим, і ви зрозумієте який глухий і важкий час був. Дивлячись на його роботи, читаючи уважно «Майора», ви зрозумієте глибоку гіркоту, що наповнювала душу автора…»

Так писав друг художника Л. Жемчужніков. Це був гоголівський «сміх крізь сльози». Страшне виступало на картині Федотова не прямолінійно і відверто, а на задньому плані. Ніби друге життя, але більш істинне. Це, як підказка – хто який. Тільки в пізній період творчості художник поставить цей задній план наперед та все одно  він нестиме ту саму федотівську метафоричність, глибокий зміст і узагальнення. Не можна закріпити за героями «Сватання» визначення «негативні персонажі». Автор не робить їх такими. Він не злобний до них, тому, що те страшне, що існує у світі, населеному цими людьми, існує, ніби не по їх вині. Це плід життєвих законів, суспільного устрою. Тому страшне може виказуватися через смішне. Таке відношення до життя дозволило повернути живопису ту красу, що художник  знаходив у зображуваному. Кожний персонаж, кожна річ на полотні дозволяє любуватися ними. Художник в усьому шукає досконалості. І на картині все досконале: герої, сцена, сюжет, дія – все, як єдиний механізм органічно поєднується і доповнює одне одного. Досконала, на кінець, сама картина, створена художником!

 «Сватання майора» разом із «Свіжим кавалером» і « Розбірливою нареченою» в 1849 році Федотов виставляв у Імператорській Академії мистецтв. Глядачі юрмилися біля них. Картини дивували ще й тим, що були малих розмірів в порівнянні з тими, що виставлялися в залах Академії. До того ж сам автор біля своїх робіт читав власні вірші, в яких описувалася сцена із сюжету на полотні. Це одразу прославило автора. Прийшов успіх, він отримує звання академіка, з`являються меценати. Його намагаються одружити з багатою нареченою – племінницею відомого мецената Тарновського. Від шлюбу Федотов відмовляється, рахуючи, що його не стачить на мистецтво і на любов. У 1850 році художник їде до Москви, щоб побачитися з рідними. Поряд з неприємними новинами, які він застав, прибувши додому, все-таки відчував себе щасливим, про що писав Дружиніну. Його картини створювали фурор. Задумував зробити невелику виставку із ескізів і закінчених робіт. Він навіть дозволив собі трохи «полінитися», не працювати так напружено біля мольберта  Та все виявилося ілюзією. Його ім`я фігурувало на слідстві по справі петрашевців. Сатиричні картини, створені ним, не могли не бути поміченими і не всім здавалися такими наївними. Цензура дуже строго відносилася до таких діячів культури. З`явилися статті, які нещадно критикували самого художника і його творчість. Далі – це сумний ланцюжок подій, який привів художника до неминучого. Злякані меценати відмовилися від покупки картин Федотова. Обіцяну майстерню і грошову підтримку, яку обіцяла  Академія, не отримав. В Москві сім`я бідувала. Федотов шукав способи продати свої роботи, просив друзів, знайомих. Цензура заборонила друкувати літографії з його картин. Нещастя за нещастям робили його замкнутим та нелюдимим. Та, не зважаючи на ці обставини, Федотов малював, вибиваючись з сил. Ця боротьба з долею була не рівною. В1852 році художник несподівано захворів, хоча нервові розлади були помітними і раніше. Він помер у психіатричній лікарні, коли йому виповнилося тридцять сім років.

В маленьких картинах і ескізах Федотова глибокий зміст, людяність і поетичність. В них художні відкриття, здатні оновлюватися з роками і десятиліттями з тим, аби жити в сучасності.

 

 

Валентина Костьо

Валентина Костьо

Малювати почала в 2008 році. Самотужки опанувала техніку живопису. Першими були роботи на склі. Згодом почала малювати на картоні, полотні мастихіном. Працюю в техніці графіки, акварелі, настінного розпису, ілюстрації художніх творів, карикатури, художньої вишивки. Перша персональна виставка відбулася в замку Паланок м.Мукачево в 2009 році; 2010р. – персональна виставка в м.Хуст, галерея «Митець Верховини»; 2012р. – м.Виноградів арт-кафе  «Helena». Брала участь у колективних виставках і мистецьких фестивалях м.Виноградів, м.Ужгород, галерея с.Пийтерфолво Виноградівського району. Дві роботи експонувалися в м.Київ.  У 2009 році написала перші казки і колискові для дітей. У 2011 році вийшла друком перша збірочка поетичних оповідок «Намистинки», яку сама ілюструвала. У 2013 році виходить друком українською та російською мовами збірка казок для дітей «Відчуття щастя». У творчому доробку – поетичні твори, оповідання, гуморески...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.