Неділя, 06 грудня 2015 14:43

Міжсезоння

Додала
Міжсезоння Міжсезоння

Така знекровлена… На рушнику лиш чорне.

Як заткана –  знеболена рілля.

Усе мовчить і в павутину горне

Безмежжя холоду й свавілля.

 

Ні цяточки, яка була б жива. Ні хвильки,

Що ворухнула б нерухому стрілку

І пустищ в невагомості вже стільки,

Що залило б тарілочку мілку ́.

Все без ваги, супротиву, а значить і без болю,

Віджито – перечитаний роман.

Ворони зсипались, як літери по полю

І лиш туман, туман, туман-обман…

 

****

 

А перший сніг впаде, як дрібні перли,

 

Що передчасно збилися у зграю.

Прикриє листя, як тіла померлих

І рух життя від неба приховає.

Перехитрить любого пішохода,

Ще й переманить звіра до барлоги…

А за старим, звичайно, трішки шкода,

А за новим… передчуття пологів.

 

****

 

Затерла осінь рубежі Землі

І ми не знаємо кого і де шукати.

Столочений дощами бруд ріллі

Зарив старі золочені дукати.

Сховав протяжність, схибив на межі

І так спокійно у душі тривожить.

Затерла осінь літні рубежі,

Ще й першим снігом вранці припорошить.

 

****

 

Мені не легко осудити  оцю осінь,

Хоча мені нашкодила добряче.

Осіннє небо, що втопилося в дорозі

Та розтоптала, як замріяність юначу.

Забрала все, залишила тривогу,

Я із перепису щоденного пропала

І у стороннього просила допомоги,

А ближня осінь слова не сказала.

Як вітер, хижо патлала волосся,

Здирала плащ, щоб викинути сміло…

А я мовчала, щоб їй не вдалося

Останній аркуш вирвати із тіла.

Доти терпіла, поки не дозріли

Світанки ранні холодом зимовим,

Щоб вкотре осінь поламала стріли

І я знайшла свій захист під покровом.

Мені нелегко виправдати осінь,

Яка зловмисно завдавала болю.

Та, одягнувши стопи її босі,

Я незнищенну виборола волю.

 

****

 

Якби так низько я вклонялася зимі,

То проросло б крізь мене, як коріння

Чуже єство полями косими,

Чужому Богу поклоніння.

А й бо я низько поклонилася землі

І проросло крізь мене  те коріння,

Що крізь прозріння й помилки малі

Цвіте боготворінням.

 

25-28.11.15. Цикл "Міжсезоння"

Валентина Костьо

 

 

Валентина Костьо

Малювати почала в 2008 році. Самотужки опанувала техніку живопису. Першими були роботи на склі. Згодом почала малювати на картоні, полотні мастихіном. Працюю в техніці графіки, акварелі, настінного розпису, ілюстрації художніх творів, карикатури, художньої вишивки. Перша персональна виставка відбулася в замку Паланок м.Мукачево в 2009 році; 2010р. – персональна виставка в м.Хуст, галерея «Митець Верховини»; 2012р. – м.Виноградів арт-кафе  «Helena». Брала участь у колективних виставках і мистецьких фестивалях м.Виноградів, м.Ужгород, галерея с.Пийтерфолво Виноградівського району. Дві роботи експонувалися в м.Київ.  У 2009 році написала перші казки і колискові для дітей. У 2011 році вийшла друком перша збірочка поетичних оповідок «Намистинки», яку сама ілюструвала. У 2013 році виходить друком українською та російською мовами збірка казок для дітей «Відчуття щастя». У творчому доробку – поетичні твори, оповідання, гуморески...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Більше постів в категорії « Свічка Життя