Понеділок, 28 березня 2016 13:23

Перше кохання. Гімназія

Додала

Казка про дівчинку Іриску, хлопчика Фаленопсіса та дивне почуття, яке емоційною хвилею прилинуло у зимню-зимню пору....

 

IV Гімназія  Частина І  Частина ІІ Частина ІІІ

 

А по той бік коридору чувся галас дітей усі кудись бігли, кудись спішили, наче мурахи. Іриска вибігла в надії побачити Фаленопсіса, але хлопчика не було. І даремно сяючі очі-вуглики  шукали знайоме обличчя – воно певно загубилось з-поміж усіх інших. Насправді ж хлопчик був на два роки старшим за Іриску, тож відповідно кожен урок у нього проходив в іншому класі, а цього разу наступний  – навіть у іншому корпусі школи. Тому дітки так більше й не побачились. І навіть не знаю чи це збіг обставин, але на жаль дітки взагалі більше не побачились. Іриска ганяла свої санки до одягнутої ялинки, але Фаленопсіса там не було. Не було його і в школі. Ні, не те щоб  зникли зірочки з її очей, може трішки зникла її веселковість. Хоча ніхто з однокласників цього не помічав, може тільки Справжня, адже Справжня була найкращою подружкою дівчинки. Ну і звісно, мама здогадувалась, але нічого не питала.

Так пройшла зима, 29 лютого не настало, як і передбачалось. В таких випадках Ірисці влаштовували день народження 28 лютого і дівчинка цьому раділа. Тільки не цього разу. Цього разу вона пішла до знайомої Ялинки у парку. Навіть не знаю чого їй найбільше хотілося – позбирати усмішки Фалонепсіса чи забрати свої камінці. А може і одне і друге.

– Ну, привіт, Ялинко.

– …

– І ти його не бачила…

– …

–    Та я знаю, що він повернеться. Знаєш, я не зніматиму ані усмішок, ані камінців. Залишайся такою завжди.

Подякувала Ялинка Ірисці, блимнула сяйвом камінців, зігріла руки теплом усмішок і зовсім непомітно для дівчинки одну приліпила на її вуста. Так Іриска і прибігла додому, влетіла до хати вигукуючи Справжня! Справжня!

Але ніхто не озвався. Ну що це таке – обурено промовила сама до себе, – невже і вона зникла?

 Нічого грандіозного не сталося, усе як звичайно у звичайних родинах. Тільки не у всіх  родинах донечки вміють перетворювати сніжинок на бджіл. От  по всіх законах природи, саме тоді, коли Зима з розпачу розплакалася, чи то розчулилася перед теплом весни, саме тоді зникла і Справжня. Натомість личко Іриски запалилось мерехтінням  веснянок і її кирпатий носик став ще красивішим, а очі-вуглики зарясніли сяйвом від сонця.  І навіть пташки все рідше стали прилітати до годівничок. Лише голуби не зраджували своєму воркотанню. Всілися, якось, на підвіконні у теплі та затишку, поласували  зернятками пшениці і стали воркувати – Ворк-у-у-у, ворку-у-у… Це була найкраща розмова  птахів  – подумала Іриска  – про любов, бо найкраща мова в світі, чи то людська, чи пташина, чи тваринна... це мова любові. Саме цієї миті дівчинка мимоволі згадала Фаленопсіса, власне ніколи про нього не забувала і вирішила дочекатись його, адже голубка завжди вірна своєму голубу так само як він –  голубці.

І коли нарешті  Весна  прийшла  Іриска  розквітла нестерпним бажанням запросити Новий Рік у літо, адже тоді обовязково повернеться Фаленопсіс. Та тільки, літо пройшло, а Новий Рік забарився. Іриска вже зібрала увесь духм’ян літніх ночей, і зоряних вечорів, що співали  теплими вітрами, зібрала найрожевіші світанки, найсонячніші дні, найросяніші трави… склала їх у валізу  аби висталило аж на цілу Зиму  тепла. Залишилось тільки  багрянцю від Осені зачерпати, вплести в косички жовті пасма, перевязати червоною стрічкою і чекати знову Нового Року. Не знаю, як усі інші ромашки та моя Іриска  дуже раділа, коли сонце крадькома забирало у дня хвилини і він ставав коротшим. Короткий день  наливався ніччю, заходив до кожної хати на довгі-довгі години чекання нового світанку. Бо за ніччю завжди приходить світанок. А коли повертається світанок Іриска  миттю піднімається з ліжка і  підтягує червоні роли, що закривають вікно її кімнати. І не зважаючи на прохолоду вона відчиняє вікно аби світанок заходив своєю свіжістю.

Та як дівчинка не старалася Новий Рік у літо не  прийшов. Натомість – Вересень. Нічого, – думала вона, –  скоро знову прийде Зима і ми разом з Фалесопнісом одягатимемо Ялинку.

А  тим часом, Вересень, як зазвичай, готував нових школярів, і робив він це  дуже клопітно і перебірливо. Трієчникам навіть марити заборонялося про старшу школу не кажучи вже про гімназію.

Згадуючи завдання минулих років Іриска подалася до кабінету  де майже розпочався екзамен з української мови. Вона тихенько зайшла, тихенько всілася скраєчку, витягла листочок акуратно вирваний із зошиту в лінієчку і почала писати  диктант. Вчитель диктувала швидко, зовсім не так, як Азалія Родендронівна. Своїм дрібненьким і трішки кривеньким почерком вона ледь устигала записувати аж поки  букви з переляку не повтікали хто куди, зате на їх місці зявилася чудова картина. Та картина визирала із кутиків листків і надуманої рамки, що намалювала Іриска, так і виблискувала карамеллю, аж хотілося з’істи, а надто вчительці, яка перевіряла екзаменаційні роботи. Так з шаленим успіхом Іриска провалила екзамен і майже не вступила до гімназії. І тільки один учитель зацінив роботу Іриски вигукнувши: «Це неймовірно!»

Через кілька днів на дошці оголошень міської гімназії №1 висів список нових учнів п’ятикласників. Півник Запашний – Ірисчин тато,  уважно читав  прізвища, аж поки не побачив рідне імя. Тої миті він підхопив веселкову доню на руки і закрутив так, що аж у голові запаморочилось. А маму Орхідею ніжно цьомкнув з вдячністю, що допомогла виховати таку розумницю. Вже наступного дня щасливе сімейство  пішло до крамниці де можна купити форму, адже всі гімназисти носять форму: білі сорочечки та темні спіднички і брюки. Ну і як веселковій Ромашці  одягнути  білу сорочку? Її кольоровість так і просвічувалась з під білої, легенької тканини, а  не слухняні пелюстки ніяк не збирались у охайне пасмо, що треба було підвязати догори. Чорні черевики геть не пасували  зеленим, струнким ніжкам на яких зім’ялись широкі класичні брюки. Ну що поробиш, треба йти.

Перший дзвоник гімназії виявився дещо поважнішим ніж звичайної школи. Пятикласників прийняли в сімю гімназистів надавши почесне місце малюків. От, знову я маленька – думала Іриска, – знову  вчителька нас водитиме за руку, тільки зараз  по різних кабінетах, а не в рідний клас.

Важко було призвичаїтись Ірисці  до нової методики навчання до нових однокласників, нових вчителів, а надто, коли ти трішки не така, як усі – ну як це у Півника та Орхідеї могла народитись Ромашка? Та й до того Ромашка почала дорослішати.

Якось Вона прийшла додому і сказала мамі що йде гуляти.

Йди акуратно, будь уважною… – зауважувала мама. На що Дівчинка відказала:

– Мамо, ну чого ти говориш так, наче мені 3 рочки,  я вже… я вже підліток, ось.

– Підліток?

– Ага, діти з 11 років до 15 є підлітками.

– Добре, підліток, з ким ти йдеш гуляти?

– З Волошкою.

– Тільки не довго.

– А ми до парку підемо.

– Не барися там.

Іриска побігла. Сонце скупо малювало жовтень на околицях міста. Вже прохолодний вітер часом наганяв дощані хмари, а часом, вибілював небо голубим кольором і сяйвом променів. Іриска розказувала Волошці про Справжню, але  та мабуть від своєї пишної голубизни ніяк не могла собі уявити  чорно-жовту сніжинку, завдяки якій на землі випадає солодкий  сніг. Дівчатка назбирали листочків, жолудів, каштанів, гілочок… або ж іншими словами природний матеріал для завтрашнього уроку праці тай подалися додому. Здалеку Іриска поглянула на свій будинок, що височів на пагорбі. Зараз він був наче обмотаний у довгий шаль з жовтогарячого листя, що нападало з дерев посаджених обабіч. І якось запахло зимовим холодом. Іриска зраділа, адже до неї прийшов найсвіжіший подих на світі, сам той, котрий зимніми ранками та вечорами залітав чи то пак запливав, а може навіть заходив до її кімнати. То вже скоро грудень! – радісно вигукнула дівчинка і побігла притрушеним листям тротуаром. А найсвіжіший подих всівся на носику дівчинки і разом з нею зайшов до хати. І так з дня у день аж поки вечір не встиг  намалювати захід сонця. Сонце не  залило багряною фарбою широку смугу неба, ніч не висадила безліч зірок у своїй чорнизні та вже звісно, не підсилила сяйво місяцем. Просто вечір став незвичайним, бо знову настала Зима. Сидить собі Зима і чекає, коли Іриска вибіжить пограти на скрипочці Морозу, хоч струни ще геть слабенькі, вірніше не натягнуті, але хтось почав сіяти перші сніжинки. Сніжинки затріпотіли заграли, як метелики в танку і мов би навмисне всідалися на підвіконня Іриски, там де завжди полюбляють воркувати голуби. Сіли тай сидять, чекають, коли дівчинка вибіжить на вулицю, чи принаймні відчинить вікно. Та  протягом останніх днів дівчинка так захопилась найсвіжішим подихом, що захворіла, тому лежала у ліжечку. Мама лікувала її гарячим малиновим компотом ну і звісно своїми теплими долонями. А вже наступного ранку, як годиться, мама Орхідея відчинила вікно аби просвіжити кімнату і вийшла. Змучена гарячкою  Іриска перекручувалась з боку на бік, коли почула:

– Ну, і довго ти валятимешся в ліжку?

– Що?

Здивовано перепитала.

– Кажу, що пора підніматися, ану вставай хутчіш!

– Справжня! Ти тут!?

– Тут-тут. А де ж я можу бути, коли на дворі Зима.

– То вже і сніг солодкий?

– А ми зараз меду наробимо то й буде солодкий.

Подружки гомоніли в розмові та сміялися. І вже через кілька днів Іриска таки вийшла у двір аби пограти на скрипочці Морозу. Іриска дивилася навколо і думала: а Зима, наче стала старшою, ну принаймні на один рік точно, бо он тих кучугур тоді не було, а зараз є; і санчата виросли, чи може я підтягнулась, але покататись все одно хочеться. Та зараз дівчинці батьки не дозволяли довго гуляти, тому ледь встигнувши підправити струни скрипочки, ледь перекинувшись кількома подихами з вітром, що вже й казати про танці з сніжинками, як Іриска забігала до хати і  через вікно дивилась на птахів, котрі  знов стали прилітати до годівничок. А завтра зранку, після двотижневої перерви знов на навчання. Тож дівчинка акуратно поскладала шкільне приладдя до рюкзака, трішки погомоніла з Справжньо і вклалася спатки.

Ранок як завше прийшов до неї в першу чергу, бо тільки Іриска впускала його до хати відчиняючи вікно. Він заходив разом з голубами, всідався на підвіконня і споглядав за дівчинкою. Усе як звичайно – впіймала себе на думці Іриска і вибігла з хати до вже прогрітого автомобіля.

Двері гімназії були трішки інакшими ніж шкільні, може ще більш поважніші, але завжди її чемно впускали. Перший урок інформатики  у пятій аудиторії. Тому дівчинка подалася коридором до  свого класного приміщення. Виявилося, що вона скучила за друзями, за вчителями і навіть за навчанням, а надто за уроком інформатики, бо він завжди  виходить  цікавим.

Агастахіс Зморшкуватий увійшов, привітався і одразу давай атакувати учнів перевіркою завданого матеріалу.  Вчитель дуже любив ставити двійки, а Кореопсіс любив його  дратувати.  Поклавши руки за спину, Агастахіс Зморшкуватий проходився рядами між парт і усміхаючись показав на рудоволосого хлопчика та промовив: ну, що Кореопсісе може ти нам розкажеш про ОПЕРАЦІЙНУ СИСТЕМУ Windows. ВІКНА.

Хлопець піднявся і почав промову:

Вікна забезпечують надходження в приміщення світла і повітря, зв'язують внутрішній простір в будівлі з навколишнім світом…

Це все правильно, але яке відношення мають вікна до інформатики? – перервавши промову учня спитав викладач.

Ну, пряме відношення мають.

          – Не розумію?

Відказав учитель  поклавши руки на стіл. Чоловіку набридло знущання невгамовного юнака, він не видаючи свого насуплено-сердитого вигляду злегка потирав руки, часом стукотів пальцями. Але таки  тримався  і вирішив перевірити, як Кореопсіс викрутиться  здаючи залік саме з  його предмету. А то  надто вже старий потішився розповіддю вчительки біології. Власне, та розповідь стала живим анекдотом, бо виявилося, що  риби це такі тварини, які плавають у воді, мають луску, а під лускою у них є воші. А воші – це кровосисні паразити людини та ссавців. З більш як 300 видів, що існують у природі, на людині паразитують 3: головні, одежні та лобкові. Індивідуальна чутливість людини до укусів вошей є різною. Під час кровопиття до ранки потрапляє секрет слинних залоз вошей, який протидіє згортанню крові і викликає свербіння на місці укусу. При значній і тривалій завошивленості на шкірі людини можуть з’являтись невеликі сині плями внаслідок крововиливів…
           – Ну, подумайте самі, Агастахіс Зморшкуватий, вікна є головним джерелом небажаних тепловтрат взимку і теплонадходжень улітку. Визначальним при цьому  є енергетична ефективність вікон. Бум використання енергоефективних вікон в багатьох країнах світу почався від часу енергетичної кризи 70-х років. Енергоефективні конструкції, зокрема, вікна, почали застосовуватись в Україні спершу як писк моди, а згодом як цілеспрямована кампанія, що знаходить законодавче трактування і є ефективним засобом заощадження енергоресурсів. Так ви собі  уявіть, скільки комп’ютерів можна увімкнути замість обігрівача, чи кондиціонера. А увімкнувши комп’ютер  людина потрапляє у світ вікон. Вікна, в свою чергу, забезпечують надходження в приміщення світла і повітря, зв'язують вну-трішній простір в будівлі з навколишнім світом…

  Все, досить!

Вигукнув учитель. Зняв окуляри, протер очі, знову одягнув їх на носа  і продовжив   «Операційна система. Windows Вікна.»

Так я ж про вікна  і розказую.

Здивовано відказав хлопчина.

Ні, Кореопсіс, ну ти ж розумна  людина. Може, вже пора вийти з дитя-чо-го віку і думати серйозніше? Для чого тобі завжди шоу створювати? Хіба не можна, бути, як усі?

Можна, Агастахіс Зморшкуватий, усе можна, треба тільки захотіти. Але, розумієте, не даремно кажуть:  «Бійтеся своїх бажань вони здійснюються.»

То ти цими своїми вибриками хочеш виділитися з поміж інших?

Ви – геній, Агастахіс Зморшкуватий.

Вчитель нахилився до хлопця, поклав руку йому на плече і щось прошепотів. На що Кореопсіс  серйозно відказав – вас це турбує, Агастахіс Зморшкуватий? Хочете поговорити про це?

Знаєш що, Кореопсіс Квітковий, давайте  відповідати на питання! Ітак, перше:

Вікна яких типів використовуються в операційній системі Windows?

Програмні, діалогові та інформаційні!

Голосно випалив Кореопсіс.

От бачиш, можеш, коли хочеш. Для чого вони призначені?

Для зміни режимів роботи програми, зміни значень параметрів, введення додаткових даних  і тому подібне.

Давай зупинимося детальніше на кожному з елементів керування, що вони містять.

Однокласники вже затихли, навіть заціпли, бо цього разу Кореопсіс розізлив учителя не на жарт. Просто такі приколи проходять але не завжди, треба вчасно вміти зупинятися, а наш «вумник», так на нього називають вчителі  геть захопився. Та йому то таке, але іншим хто йтиме здавати свій залік буде не до жартів. Хоча, Агастахіс Зморшкуватий справедлива людина, ніколи не тішиться на дітях, тільки даються в знаки роки – пенсіонер. Тай до того ж він  затятий теоретик. Комп’ютер тільки в школі на столі бачить, мишу в руках не тримав, зате літератури начитався, що аж моторошно стає. Як же діти виконують практичні заняття? Та так: він сидить зачитує команди, а вони займаються знайомими вікнами. Та якщо правду сказати, то вчителі дуже рідко дозволяють у комп’ютерний клас заходити, і самі не ризикують, бо мовляв  учні машини поламають. І як їм довести, що поки вони бояться ті машини стануть дитячими забавками, особливо з таким стрімким прогресом, як зараз.  От і зараз він наказує Кореопсісу сідати за копм аби перевірити навички.

Давай, запусти  програму WordPad.

Ага, зараз хвилинку.

Схвильовано каже хлопчина і щось там старанно намацує.

Є!?

Зараз, зараз.. о, є!

Добре, добре…

А тепер вибери команду «параметри» сторінки меню «файл». Які елементи керування розташовані в діалоговому вікні, що відкрилося? Поясни призначення кожного з них. З'ясуй чи можна ввести дані в поля зі списками, що відкриваються?

Кореопсіс працює. Урок якийсь задовгий. І де той дзвінок подівся? Нудто сидіти. Коли тут «вумник» стурбовано каже:

– Агастахіс Зморшкуватий,  а тут  під вікном НЛО висить!

Яке НЛО? Що за прогарма? Щось ти не туди заліз.

Та я нікуди не ліз, воно саме вилізло і висить!

Люпін   його палкий помічник, серйозно вигукує з третьої парти:

Хто ж його під вікнами ставить, треба було під LINUX, тоді б не зависло…

Та це ж класна прога! З неї можна про все дізнатись.

А як називається?

Інтернет.

Ти знову за своє!?

Та ні, Агастахіс Зморшкуватий, я вирішую проблему.

Яку проблему?

Яка до  винаходу комп’ютера  не існувала.

Ну, от самі подивіться. І як вона туди могла залізти?

Хто?

Та бідолашна, тільки текстом видає, ось…

Вчитель підійшов, нахилився над столом, читає текст у вікні:

Скажи, а ти красивий?

Відповідь:

Я занадто скромний, щоб сказати “так” і занадто красивий, щоб сказати “ні”. А ти довго там будеш ховатися?

Тут гарно, залазь до мене.

Та я не бачу до якого  саме вікна?

От хитрун. Зараз я тобі ручкою  помахаю. Ти тільки на «прапорець» клацни. Встановимо режим роботи з позначкою «не турбувати» за допомогою миші.

За рамками вікна чути кокетливий сміх.

Ага, так як же мені до тебе  вийти в Інтернет, коли він  пароль змінив.

Хто, він?

Вірус.

А ти запусти програмне вікно «мій комп’ютер». Там знайдеш антивірус   «Увага, знайдено вірус!!! Що робити?»

Ну, є.

Що тобі каже інформаційне вікно про стан роботи програми?

Нічого не каже. Воно говорити не вміє.

– Кореопсісе, там та же є «підказка»! Бадьоро  вигукує Агастахіс Зморшкуватий і продовжує,   кнопку «підказка» використовують, щоб дізнатися про призначення об'єктів діалогового вікна. Після вибору цієї кнопки вигляд вказівника миші змінюється на стрілочку зі знаком питання. Якщо тепер вибрати будь-який об'єкт вікна, то відкриється підказка, що стосується цього об'єкта. То вибирай.

Вибрав. Є такі можливості:

«Вилікувати»;

«Перемістити»;

«Видалити»;

«Ігнорувати»;

«Надіслати другові»!

Що мені вибирати?

Надіслати другові.

Тьху, ти, мало не заразився. От і вирішили проблему.

Ну…

Що, ну?

І який пароль.

Та я соромлюся при всіх казати. Ану відверніться всі і вуха закрийте.

Строго гукнув на весь клас Кореопсіс, повернувся до монітора і тихо шепоче латиницею: Сім-сім – откройся.

Коли враз  з’явлється діалогове вікно з одним єдиним перемикачем – «практична робота».

Хлопець старанно натискає  мишу і у вікні з’являється  дівчина.

Вона гарна, каже Агастахіс Зморшкуватий – ой, дивися,  махає нам  рукою та посміхається. Мабуть, ми їй сподобалися, помахаю їй у відповідь рукою.

Та ні, Агастахіс Зморшкуватий, вона насправді не махає рукою, а протирає вітрину, посміхається ж не нам, а просто через те, що сонячно, гарний настрій, чи то вчора був вдалий дань одним словом, у дівчини може бути багато приводів для щирої посмішки.

Яку «вітрину»? Такого елементу нема.

Ну, як нема. Жодне вікно не може обійтися без скла, чи склопакету. А ви знаєте,  що вікна забезпечують надходження в приміщення світла і повітря, зв'язують внутрішній простір в будівлі з навколишнім світом…

 Ми всі засміялися разом з гулом дзвінка. І тільки Агастахіс Зморшкуватий довго не міг второпати причину нашого сміху. Давно йому на відпочинок пора, а то… аж жаль стало.

Підійшов до вікна, до того звичайного, сперся на підвіконня  і став на нас дивитись. Ми всі, як зазвичай, спішили вийти з класу, Зима на вулиці, вчитись не хочеться, одні жарти в голові та пустощі – аби в сніжки побавитись, покататись…  Але ж  вчитися  треба. Підходжу до нього і кажу – до побачення, Агастахіс Зморшкуватий.

До побачення, Іриско. Як твоє здоровя? Видужала?

– Дякую, так.

– Кореопсісе! Зачекай

Гукнув.

Так!

Ти якось розказував, що у тебе дома особливі вікна. От я вирішив піти поглянути і так би мовити практично позайматись з командою  «виховання».

А може іншим разом, Агастахіс Зморшкуватий, а то батьків все одно нема, на роботі ще.

Ну, то нічого. Я не спішу, почекаю.

Кореопсіс цього разу певно попав, та нічого, якось викрутиться – зауважила Волошка. І подружки посміхаючись пішли на урок української мови.

День заряджений сміхом та веселощами на перервах  у кучугурах снігу видався на славу хорошим. Іриска навіть не звертала уваги на незначний кашель, розважалась разом з усіма. А після шостого уроку з подружкою Волошкою мала залишитись на чергування – сьогодні їхня черга прибирати в класі. І як же хотілося дівчатам вийти на вулицю, пройтися сніговими стежками, хлопці смикатимуть за косички, митимуть снігом, тоді щоки рожевіють і такі холодні, зате на душі радісно й тепло…  Але треба прибирати. Хоч на дворі й зима та сонечко залізає променями крізь скло і так привабливо-тепло  всідається на підвіконня на якому стоїть Іриска. Волошка подає їй ганчірку і починає підмітати підлогу. Коли враз постать  з шкільного подвір’я махає дівчинці руками і грайливо усміхається. Іриска й собі сміється, пригадуючи  ранковий урок інформатики, коли враз впізнає у постаті Фаленопсіса. Махає йому у відповідь рукою, показуючи – дочекайся мене, я зараз спущуся. Дівчинка квапливо не домиває вікно, кидає ганчірку, цілує волошку у щічку й біжить вигукуючи, вибач, але мені треба йти!

– Дуже треба!?

Обурено питає у відповідь подружка.

– Дуже-дуже!…

Доноситься з коридору.

Волошка поглядом проводжає Іриску і йде до вікна. Зиркнувши до низу бачить дівчинку, яка сором’язливо підходить до хлопчика. Він забирає від неї сумку, вони беруться за руки і йдуть. Погляд Волошки слідкує за ними впродовж вузьких тротуарів вузеньких вуличок і вже скоро вони зникають за поворотом.

Не чемно Зимі підслуховувати розмову залюблених дітей, ну не те щоб закоханих, а саме залюблених один в одного, та не може вона вуха закрити. Більше того, коли найсвіжіший подих повів їх до парку до знайомої ялинки, а вже тоді побіг до Справжньої  і все їй розказав.

– Куди ти зник?

– А ми переїхали до іншого міста.

– А чого ж ти нічого мені не сказав на передодні переїзду.

– Та я й сам не знав.

– А зараз… де ви живете?

– Ми повернулись. І я вже нікуди не зникну.

– Правда?

– Правда-правда.

І нарешті зайшли особливу ялинку, вона рясніла  минулорічними усмішками та радістю дітей. Але вони принесли ще тому, як тоді, взялись її одягати. І враз зненацька торкнулись камінців, яких здавалося, від кожного дотику ставало все більше, вони розсипалися навколо красуні і далеко від неї певно замість сніжинок. Фаленопсіс торкнувся їх та відчув  дивне тепло, і ніяк не міг зрозуміти чи то від них, чи рук дівчинки. Самі по собі усмішки виступали на його вустах, чіплялися кутиками до усмішок Іриски а далі вилазили на ялику. Серце чогось стукотіло швидше, чи то від холоду, чи то від енергійних рухів навколо ялинки. І взагалі якщо глянути збоку то вони наче маленькі чаклуни  – творили чари навколо лісової красуні. А коли їхні погляди сходились то Ялинка ховала у своєму гіллі зірочки дитячих очей. Та ті зірочки видавали себе сяйвом ряснішим за сонце, бо просвічували кожну голку невимовною радістю. А коли настав вечір, він підкрався зненацька штурхаючи дітей під боки дітки  зупинились, глянули одне на одного та замість зірочок зловили  у зіницях місяць.   І одразу обоє митнулись чіпляти його на ялинку та так сильно збились поглядами, що Фаленопсіс торкнувся губами щоки дівчинки. Може так би й застиг, вірніше примерз якби  ніч не взяла їх за руки на повела б додому. Та спершу вони утрьох подалися до Ірисчиної  хати, а вже тоді Фаленопсіс та ніч повільно розвернулись, глянули услід Ірисці, яка швиденько шмигнула вигукнувши – до зустрічі.  До зустрічі! – гукнув  хлопець та додав – завтра побачимось.  Махнув рукою, лагідно обійняв ніч за плечі та й пішов.

І хто його знає як, ким і коли складались легенди. Можливо легенда це ніщо інше як гарно прихована правда. Тому якщо одного дня ти знайдеш веселкові камінці, то не дивуйся, якщо раптом тобі стане радісно і ти захочеш цією радістю з кимось поділитись. І не обовязково тільки зимою, зрештою сніжинки – це квіти, хай навіть схожі на бджіл, а бджоли трудівниці – на  людей. Бо саме у любові ми  справжні.

 

 

 

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Останні пости від Світлана Кедик

Більше постів в категорії « ЗІРОЧКА. Чарівний Чайничок