Четвер, 30 червня 2016 10:00

Збирач скарбів нетлінних

Додала
Збирач скарбів нетлінних Збирач скарбів нетлінних Світлана Кедик

Осягнути його вклад у мистецтво і культуру Закарпаття, України та світу майже неможливо.

 

Працює в кількох напрямках як фольклорист, літературознавець, бібліограф, мистецтвознавець, педагог. Навчаючись у початкових класах, залюбки перечитував поетичні та прозові твори українських письменників. Та Шевченків «Кобзар» залишався його настільною книгою.

Сільські діти змалку звикають до фізичної праці. На землі працюють і дорослі, і малі. Весняну оранку замінює посадка сільськогосподарських культур. Потім приходять літні роботи – копаня, потрійна косовиця трав, для великої рогатої худоби тривала протягом літа заготівля сіна, жнива. Осінні турботи завершуються вибиранням качанистої, картоплі, квасолі, зрізанням соняхових шапок, збором яблук та винограду…

Між людьми Копашново на Хустщині збігало Іванове дитинство. Змалку полюбив народну пісню, коломийки, колядки, дотепне слово фіглярів, оповіді, притчі, перекази та казки. Лише від старшої сестри Христини малий Іванко записав близько 200 коломийок та 10 казок. А за розповідь «Казка про трьох мисливців» на шкільному конкурсі став переможцем і від учителів та учнів отримав найпочесніше визнання «Наш казкар».

Батьки вирішили дати синові можливість продовжити навчання. Він переводиться у Драгівську середню школу. Першим його літературним критиком стала вчителька рідної мови, керівник літературного гуртка Марія Шпилька. Вона і познайомила свого вихованця Івана Хланту з керівником районної літстудії. Це дало можливість юнакові зустрітися з літераторами Миколою Рішком, Юрієм Керекешем, Олександром Маркушем, Юрієм Шкробинцем, Іваном Губалем, Василями Коханом та Вовчком і іншими. Їм він вперше прочитав свої поетичні рядки «Іде весна широким кроком», «Сіяє сонечко навколо», «Де росте пахуча м’ята», «Знову йду я до калини», «Пожовтіло листя».

Допитливий розум сільського хлопця з Копашнова (народився на Великдень 20 квітня 1941-го) привів до Ужгородського державного університету. У серпні 1959 року його зарахували студентом українського відділення філологічного факультету. Тут його талант змужнів і сформувався під впливом професора Петра Пономарьова та доцента Павла Лісового, які і привили студентові небуденний інтерес до народної творчості.

У світлиці людської мудрості у Виноградові тривала зустріч з уславленим земляком-ювіляром Іваном Хлантою. Працівниці районної бібліотеки ведучі Ганна Попович та Габріела Меланчук продовжують розповідь про долю Івана Васильовича, який одночасно трудився на педагогічній (вчителював у Донецькій області, в селі Лази на Тячівщині, директорував у восьмирічці села Біловарці, рік інспекторував у Тячівському райвідділі народної освіти), бібліографічній та науковій нивах.

На порозі нового тисячоліття видав унікальний бібліографічний показник «Літературне Закарпаття у ХХ столітті» (обробивши бібліографічні матеріали про 236 письменників Закарпаття, подавши іменний показник, який займає 32 сторінки книги).

Ним написані нариси про життя і творчість Дмитра Вакарова, Юрія Керекеша, Дмитра Кешелі, Семена Панька, Петра Угляренка, Володимира Ладижця, Степана Жупанина, Івана Чопея, Петра Лінтура,  Омельяна Довганича, Карла Копинця, Василя Густі…

Найбільш заслуженої слави Іван Васильович зажив як народознавець. Пішки він обходив десятки сіл, містечок і міст у рідному Закарпатті, на Бойківщині, Гуцульщині, Кубані, по румунських, сербських та хорватських селах україномовного походження. Йому вдалося записати рідкісні самобутні пісні, які з діда-прадіда співалися українцями не лише в рідному краї, але й за його межами, де переселенці з Верховини прижилися, пустили корені роду і зберегли народну автентичність.

Про володаря мудрості народної Івана Хланту художньо-документальну повість «Сліди на землі» (2000) написав письменник – хустянин Іван Губаль. Йому присвятили свої твори Микола Рішко «Шукач чарівних перлин» (2001), ліро-філософську поему «Лицар духу» (2004) та Володимир Качкан, автор унікального бібліографічного покажчика «Іван Хланта» (2008). І далі літератор продовжує працювати як збирач народних скарбів. Його подвижницька творча діяльність високо оцінена – він лауреат Всеукраїнських премій ім.. Володимира Антоновича, Івана Франка, Ярослава Мудрого, Зореслава, Ірини Калинець, конкурсу імені Мирона Утруска. Він – академік Академії вищої освіти України, нагороджений орденом Нестора Літописця, Святого Рівноапостольного Великого князя Володимира. Удостоєний почесного звання «Заслужений діяч мистецтв України»…

До молоді міста, бібліотечних працівників та запрошених гостей, викладачів дитячої школи мистецтв ім. Б.Бартока  та вихованців цього культурно-мистецького закладу звернувся ювіляр Іван Васильович. Він тепло подякував присутнім за увагу, повагу та оцінку його творчості і додав: «Задумів у серці багато. Для прийдешніх поколінь хочеться зберегти найкращі зразки невиспіваної до кінця душі українця, його опоетизованого світу та того, що народилося, вкоренилося і дало буйні сходи на ниві мудрості, пізнання життя та не окреслених горизонтів Всесвіту».

 

Марія КОНКІНА

Фото: Світлана КЕДИК

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.