П'ятниця, 05 серпня 2016 07:27

Казка – це нескінчена поколінь розмова, це – народу незнищенний і незламний дух

Додала
Казка – це нескінчена поколінь розмова... Казка – це нескінчена поколінь розмова...

Казковий епос Закарпаття поповнило нове унікальне літературно-художнє видання провідного фольклориста краю Івана Хланти «Казки та легенди з-під Хустського замку».

 

Вийшло воно в січні 2016 року у товаристві друкованих видань «Патент» в Ужгороді і приурочене 925-річчю з дня заснування міста Хуста та 75 літньому ювілею його автора. Тираж видання невеликий – 300 примірників. Обсяг – 914 сторінок. В цьому рідкісному та дорогоцінному надбанні усної народнопоетичної творчості надруковані 210 казок, записаних фольклористом Іваном Васильовичем на протязі 6-ти тижнів 1982 року, у присілку Кіреші села Бороняво Хустського району від казкаря-оповідача Юрія Петровича Баняса. З них 28 казок про тварин, 83 – героїчно-фантастичних, 72 – соціально-побутових та 42 – родинно-побутових.

 В новій книзі читач знайде десятки легенд, переказів, бувальщин, небилиць, притч, які збереглися в пам`яті людей цього села і теж були записані від Юрія Петровича. В них чітко проступають людські думки надії і сподівання, невичерпна мудрість предків, їх розгорнута просторова уява і фантазія, нажитий досвід, місцевий побут, святкові і обрядові звичаї та дотепність.

 На Верховині не було такого села, хати чи людини де би довгими осінніми та зимовими вечорами не збиралися люди. На привітний вогник сходилися молоді і літні, сусіди і односельці, у гамірному гурті яких завжди знаходився чоловік-весельчак. Він заохочував земляків поспівати, поговорити про буденні речі, розповісти кумедні історії, місцеві легенди, перекази, чутки, небилиці, бувальщини, притчі, анекдоти, казки, думи чи балади, новонароджені коломийки.

Естафету Юрія Петровича охоче перейняли боронявські казкарі: Іван Тимко, Михайло Пуравець, Іван Крьока, Марія та Мирослав Росохи, Михайло Томишин, Петро Ковчар, Сергій Клованич… Їм теж є про що розповідати своїм слухачам, дивуючи, радуючи, і доповнюючи цю неміліючу криницю народної творчості, яка завжди несе людям орієнтири справжньої і нетлінної людської мудрості, виховне і просвітницьке навантаження та невичерпану барвисту народно – розмовну мову.

Бувало, вже далеко за північ сягне, а мова людська точиться, не вгаває, виривається на простір, за стіни гостинної хати. Набуває вона нових забарвлень, дивовижного змісту переданих людьми історій не видуманих життєвих сюжетів, людських образів, характеристик, переживань і емоційних почуттів витвореної уявою казкової віри і сили.

У душу слухачів западали зерна перемоги добра над злом, кривдою, людською несправедливість, ненаситністю. У свідомості людей утверджувалась і міцніла взаємна повага і порозуміння, чесність і правдивість, моральна простота, скромність і невситима жага до знань. В уяві слухачів оживали казки: «Як верховинець був сенатором», «Шепелява Анця», «Кому кувала зозуля», «Як циган учив панського пса сливи їсти», «Премудра Дуляна», «300 років як один день», «Віщий сон», «Як Іван сокотив царські свині і золоті поросята», «Як біда навчила чоловіка правильно молитися», «Добрі діти – батькам вінець»…

 За плечима Юрія Петровича було вже велике трудове життя: служба в армії на Сахаліні, повернення в рідне село, нажита у буднях селянська мудрість, працьовита вдача (був і їздовим, і ланковим у колгоспі «Більшовик», згодом перейменований у «Ленінський шлях» та імені Леніна. Чуття синівської любові до рідного села ніколи не покидало його (у селі Бороняво в перше побачив світ пізнав ціну трудових мозолів, орав, сіяв і збирав хліб, закохався і одружився, виховував 9-ро дітей). Був завжди стриманим, зібраним, переконливим і воднораз правдивим, достовірним у змалюванні подій людських характерів поведінки своїх героїв, вивірених точних деталей що доповнювали його розповідь. Кожне слово оповідача мало свою повноту, виразність і змістовність. Для малих – він розповідав казки про тварин. Для школярів старших класів та сільської молоді – фантастично-героїчні. Для літніх людей, одружених і тих, що мали стати жінками підбирав цікаві соціально-побутові казки.

Завжди підносив людям саме те, що їх найбільше непокоїло, хвилювало, не знаходило виходу з тупикової ситуації. Його мудрі розповіді вчили слухачів пізнавати навколишній світ, любити рідну землю та людську працю на ній, примножувати красу місцевості навколо рідного села, вивчати, поглиблювати і збагачувати рідну розмовну мову та вірну її супутницю пісню і коломийки.

Потяг до високого і прекрасного символізував силу інтелекту і розуму, справжню людську доброту казкаря оповідача. Його виразний голос, жести, міміка, уміння виділяти ключові слова, робити відповідні паузи, змінювати інтонацію, вимови, темп тону, тембр звучання допомагали донести до слухачів глибинний зміст і сутність казки. 

 Кожне його слово мало відповідну повноту, точність, виразність, і змістовність. Зроблений ним висновок у розказаних слухачам казках завжди викривав ті недоліки, які заважали людям чесно жити, підтримувати нормальні людські стосунки і виділені церквою Божі духовні заповіді. (Це відчувається у казках: «Як селянин пана перехитрив», «Мудра дівчина і пан», «Циган і суддя», «Брехач і підбрехач», «Скупий пан», «Як вівчар колисав німця», «Як циган хоронив попа», «Мельникова Анна», «Три брати і названий батько»…)

Ні скарг, ні нарікань,ні жалощів слухачі не чули від Юрія Петровича. Хоча важкий недуг – поліартрит прикував його до двору і до хати. Зібраний, вольовий, впевнений у собі чоловік залишився у пам`яті земляків. Мав він ясний розум, був завжди привітним до людей. Умів самостійно мислити, незалежно сприймати оцінювати діяти і судити в непередбачуваних життєвих ситуаціях. Своїй шестирічній дочці Тані завжди охоче розповідав казки. ЇЇ лиці мав допитливу слухачку, яка могла вчасно подати йому стакан води, вивезти за поріг хати, чи підтримати,коли відчував слабкість у ногах. 

Доля відміряла казкарю всього 54 роки. 2 лютого 1984 року він відійшов із земного життя. Але зараз знову повертається до шанувальників верховинської народнопоетичної творчості. Прямує у сяйві добра свого серця, у світлості людської мудрості, аби навчити молодих чесності і порядності, працелюбності і розуму, чистоти моралі і патріотизму аби вчасно передати їм неперехідні духовні цінності наших предків, повернутих народу із пам`яті забуття.

Марія Конкіна

 

Марія Конкіна

Я нікому не віддам твою весну, край зелений і незайману красу, дикий ліс, квітучий яблуневий сад, тиху велич переплетених Карпат! Україна - моя радість і журба, моя тиха, віком стомлена сльоза. Ми разом з тобою будемо завжди, моя пісне, білим голубом лети...

Люблю дітей за їх наполегливість, неупередженість та щирість...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.