В таку пору все, що мені підвладно – це  взяти до рук «Маленького принца» і заварити міцний чорний чай з такими ж сухими, як і я, листям м'яти, випавши з реальності на годину чи дві. Кажуть, що  м'ятний чай – хороше заспокійливе. Хмм, може воно так і є…

Листопад завжди дарує мені легку депресію і всіма можливими способами вказує, що я не для цього світу. Він скидує жовтяве листя під ноги людям, відправляє в невідомість птахів, лякає громом та блискавкою осінніми ночами. Але, сам того не знаючи, закохує в себе... і я розчиняюсь в його холодних обіймах. Я мерзну за його бажанням, а потім, після тридцяти днів мовчанки він витрощує з себе тільки одне: «Ти занадто холодна для цього світу…»

Віка Кедик