П'ятниця, 20 червня 2014 00:00

Думки заміжньої жінки. Тільки тобі дотиком з неба, тільки мене, тільки для тебе

Додала

У тиші зідраної з неба

Вродились щедрими слова.

 

Тоді до нього потай підповзла,

Позаду спини звила бездну

І в бездну миром потекла.

Текла горілиць

В сліди вкладаючи вуста,

Долонями хапала мить

В якій змерзала, розпалювала хіть й текла. Текла, текла…

Розтікалася жінкою на обожненій спині, тулилась до скроні грудьми. А пальці…

А пальці писали свято в ореолах квітуючих мрій де двоє із ночі каралися спати, натомість безкарно ковтали із тиші слова, а тиша в безчесті ставала свята, непорочна, чистая діва – родила.

Гріх породілі в Раю пролунав.

– Ти чуєш, лунає й понині?

– Коли ми єдині.

 

А навколо осінь простелила килимом перші краплі дощу, вони присіли на підвіконня далеких мрій не бажаючи заходити всередину. Всередину світу іззовні, бо тут у купелі, у лоні життя так тепло і затишно і ніщо мене не відділяє від тебе. Між нами тільки тиша. Тиша зідрана дотиком з неба.

Вона витікає з моїх грудей тої пори коли ти скидаєш одежу, коли ти…

Вона стелить росу на пожовклі трави змиваючи багрянець зі щік й цілуючи вереск вустами  збирає з небес восковий сік.

Вона любить.

Вона любить крокувати боса голими рівнинами, горами, полями…

Вона любить топитися в океані не плисти і не плавати не кубовтатись  і навіть…

Вона любить паводок із листя, ховати волосся у віттях торкаючи стовбур губами, обіймати його любить. Ні, не руками. І кожного разу злизуючи новий ранок між ніччю й світанком розмальовує цілункові серпанки на тілі ще скропленому літом, вже не обтертим собою. Вона любить дихати…

Дихати… Як  вона любить дихати між тобою і мною. Від мене до тебе, від тебе до мене.

–Хіба я не жінка?

–Так. Вона.

–Лише.

– Вже.

Вона лише осінь. А ти – моя просинь. Тож і не дивно, що кожного разу коли ти в мене просиш трепету з листя в оголеній долі дівочій я віддано жаром проймаюсь в багрянім бажанні мовчки шепочучи - хочу. І ніхто окрім тебе не чує, не бачить те диво, що в серці малює стогнання душі. Бо тільки для тебе я. Тільки тобі.

 

Тільки тобі дотиком з неба

Тільки мене, тільки для тебе.

Крізь просинь…

Осінь.

– Ну, от настала осінь. Вдягни мене, а то нагою…

– Ось. Так тепло? Тепло?...

 

Питав вкриваючи її Любов’ю.

 

 

Світлана Кедик

 Намалювала Валентина Костьо

 

 

Світлана Кедик

Я нестандартна   у творчих особливостях, люблю писати символами, інколи – словами. Можу звісно і знаками, але то не ієрогліфи, а мова Боже Вільної, хто ж мене  тоді зрозуміє? Дуже хочу обійняти Любов’ю весь Всесвіт, отак взяти на руки, як малу дитинку, заколихати, заспівати… і сказати – все у нас буде добре. Живу, радію життю та дарую радість іншим. В 2012 році вийшла друком  книга жіночих одкровень  «Світ Добра». 2013 року «Світ Добра» був інсценізований в рамках творчого вечору.

Свого паперового втілення чекають кілька збірок для дорослих та дітей...

 

 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.