Поезія (3)
"Поезія наповнена часом…
Часом, бентежить найсокровенніше чуття людської сутності, тоді тобі хочеться розчинитись у всесвіті слів, думок, літер… тих, що виринають нізвідки та зникають внікуди, в неіснуючі рамки розуміння світу того, котрий до болю стає прозаїчним кидаючи на призволяще риму…."
Можливо, сміх бентежних каруселей
небесних мрій у проміжку зими,
зійшов сніжками на оселю де
двоє в купелі весни блукають
парою.
Така знекровлена… На рушнику лиш чорне.
Як заткана – знеболена рілля.
Усе мовчить і в павутину горне
Безмежжя холоду й свавілля.
Read 743 times
Опубліковано в
Поезія
Запалюю свічку.
Ти, тільки не задмухай.