Поезія (76)
"Поезія наповнена часом…
Часом, бентежить найсокровенніше чуття людської сутності, тоді тобі хочеться розчинитись у всесвіті слів, думок, літер… тих, що виринають нізвідки та зникають внікуди, в неіснуючі рамки розуміння світу того, котрий до болю стає прозаїчним кидаючи на призволяще риму…."
Моя душа у коконі дрімала,
а ти її прийшов і розбудив!
Від теплоти розправилися крила,
своїм коханням диво ти зробив!
А ти пішов... І що тепер? Ридати?
Пущу сльозу і буду жити далі, –
бо сам не раз казав, що сильній жінці
не дуже личить маска із печалі!...
Все пізнається в порівнянні,
відносно все у цьому світі...
Добра і Зла іде змагання...
І Зло нас манить в свої сіті...
На побачення із лісом
На побачення із лісом
Сьогодні піду.
Я одягну душу в тишу
Й лиш спокій візьму.
Я залишу на узліссі
Всі свої тривоги.
Ой кувала зозуленька
з ранку і до ночі –
вже за милим дівчинонька
видивилась очі...
П'ятниця йся – динь лінивий
(на городі хоч не хоч,
хоть який бурян є буйный –
рвати низашто не мощ!)
Минулого із кожним днем все більше
(а, відповідно, менше майбуття);
"Тік-так,тік-так!" звучить щораз гучніше...
Так протікає все наше життя...
Не пізно...
Ніколи не пізно в житті щось міняти,
Ніколи не пізно у мріях літати,
Ніколи не пізно почати нове,
Лиш вірити треба, що це є твоє.
Походжає тихо вечір
у сатиновім жупані –
бо побачення у нього.
А чи прийде нічка-пані?
Два "Я" в душі у мене є
(як в багатьох із вас, напевно)...
І почуваюсь я непевно,
бо кожне голос подає...
More...
Ось би взяти й розпустити....
І змотати знов в клубки.
І по-новому зв'язати,
Всі прежиті роки.
В шматочках ламаних кераміки
згорає погляд гончаря…
В.К.
… А квіти на глечику, певно, святі.
В. К.
Ми всі належимо до глини,
а час – гончар, наш майстер душ…
В.К.