…ще ненароджена мрія живе в утробі. Живе і марить дотиком до реальності. До занурення, до пірнання у глибокий світ людськості. Але де його знайти?...

Зникла задума манила мороком.

Білим мороком сповненим снігу.

Снігова пітьма ховала ще незвичну, але таку дорогу весну – хотілося щирості. 

Різдво малює візерунки спокою. Щодня.

Щодня незалежно від заметілі за вікном, чи дощу настає тепло нової доби, тої самої Зірки, яка споконвіку осяює шлях виміряний часом. І коли мені зауважують парою тисяч я мовчки усміхаюсь, бо добре знаю –  релігія спокутує мовчання.

Біль у спині аж надто відчутно подразнює мозок. В голові гудить, пече, стискає. Я прикладаю до скроні спокій. Він зменшує ризик інсульту душі, яка загубилась в капілярах тіла й до найтонших нервових закінчень тіпає серце.