Термін «закарпатська школа живопису» міцно увійшов до лексичного арсеналу сучасних критиків та мистецтвознавців. Особлива аура європейськості і високого професіоналізму означує цю регіональну школу. Європейська художня академічна освіта для закарпатських митців була нормою, а найближче до Закарпаття були Будапешт, Відень, Прага, Мюнхен і навіть Париж.

Було багато подертих полотен і кілограми стертої фарби, були розчарування та незадоволення, але зараз цього художника можна назвати успішним, сучасним, роботи якого отримують лише схвальні, теплі відгуки. Сам художник може сказати, що основний етап його становлення відбувся, але він ніколи не стане втішатися тим чого досяг.

Зникла задума манила мороком.

Білим мороком сповненим снігу.

Снігова пітьма ховала ще незвичну, але таку дорогу весну – хотілося щирості. 

Виноградівський живописець з персональною виставкою в ІМПАСТО

Автором історичної поеми «Батуринський шлях» є Віра Григорівна Фесенко. Народилася 30 березня 1947 року у славнозвісному Конотопі Сумської області. По розподілу випускників Сімферопольського університету поїхала вчителювати на Міжгірщину.

Ці дві скульптури я реставрувала декілька місяців тому. Вони належать римо-католицькій церкві, що знаходиться в селі Фанчиково. Скульптури із гіпсу. Одна близько метра, інша трішки менша. Про їхній вік можна лише здогадуватися, але це далеко не теперішнього часу роботи. Зі зворотної сторони скульптури св. Йосипа є карбування «M. Depose Budapest». Як підказує гугл, в перекладі з французької це означає «модель зареєстрована Будапешт» і є товарним знаком. Не брендом, а саме знаком, що підтверджує свого роду «сертифікацію» товару.

Різдво малює візерунки спокою. Щодня.

Щодня незалежно від заметілі за вікном, чи дощу настає тепло нової доби, тої самої Зірки, яка споконвіку осяює шлях виміряний часом. І коли мені зауважують парою тисяч я мовчки усміхаюсь, бо добре знаю –  релігія спокутує мовчання.

Радість, яку дарує нам Різдво схожа до радості і тепла, яке випромінюють батьки, коли бачать дітей щасливими. Різдво – свято вселенського оновлення, переродження, очищення. І лише найцінніше має право залишатися для майбутнього. Воно сховане у зовсім простих речах і залишається незмінним, бо стосується нашого буття.  Вони несуть коди, знаки, символи, які  залишилися у клаптиках орнаментів на одягу, у різних візерунках на посуді, у мелодіях, у співах, у переказах…

Традиції заняття місцевим населенням гончарним ремеслом у Виноградівському районі сягають глибокої давнини. Цьому сприяли поклади глини, яку знаходили в північній частині району – села Шаланки, Онок, Великі Ком’яти, а також в с.Гудя та присілку селища Королево Дубовинці (нині вул.Дубовинська), що на сході.  

Імпасто запрошує відвідати виставку стародавніх народних костюмів та речей домашнього вжитку з приватної колекції Ірини Турцанаш.

Відкриття 23 грудня о 14:00 к.ч.