«…Наскільки пам’ятаю, перший в моєму житті малюнок пов’язаний з тваринами: біжить кінь, а з під хвоста «яблука» падають. Мені тоді п’ять років було, так цей малюнок по всьому селі з рук в руки передавався. Там, в сільському домі вперше знайомився з мистецтвом. Батько приносив багато книжок про живопис, мав чималу колекцію листівок – в п’ять тисяч екземплярів. Якщо відволіктися від поштової графіки, то можу сказати, що у серйозному живописі пробував себе завжди, та все щось відволікало…»

…Палю цигарки. Безперервно. Пробач.

Хоч вогник в ночі – це для снайпера щастя.

Розплавлена «градом» четверта доба,

Очистила душу вогненним причастям.

Ще так не молився. Ще так не хотів

Я жити. До тебе. А інше все тлінне.

Народився 10 серпня 1936 року в с. Порошково, Перечинського району, Закарпатської області.

З 1952 по 1957 рік навчався в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. В той час там викладали художники-педагоги: Й.Бокшай, А.Ерделі, Ф.Манайло, Е.Контратович, А.Шепа, В.Берец, О.Петкі, В.Свида, М.Попович, І.Гарапко. З задоволенням відвідував творчі семінари-пленери у А.Коцки, А.Кашшая, Г.Глюка, З.Шолтеса, В.Микити, І.Шутєва, Е. та М.Медвецьких, Ю.Герца, В.Скакандія, С.Мальчицького, Ф.Коложварі.

Різдвяний Будапешт

Стирчать кілками димарі і шпилі,

і коні, коні з вершниками – руш!

Старече місто – ангел шестикрилий

горбами увивається. Чимдуж

втікають люди, горобці й машини,

в протоптаних дорогах збитки решт,

зразки минулого, імперії картини.

Олександр Шандор, Іван Гецко, Федір Сільваші, Іван Токач, Генці Тиводор, Гелена Матій, Ірина Товт, Василь Гудан, Валентина Костьо. Ось такий ланцюжок утворила експозиція виставки, яка відкрилася у Виноградові на передодні Новорічно-різдвяних свят.

Ця талановита жінка проживає на Виноградівщині у селі Вербовець. Сама народилася в долині гірської річки Лужанки в Новоселиці на Тячівщині.

Цикл виставок під такою назвою розпочався в травні 2015 року, і чотири роки різні міста Карпатського регіону мали змогу познайомитися з творами мистецтва сорока одного художника.

На його життєвім порозі – зоресяйних шістдесят. Це вже вдало і уміло  подоланий перевал. З висоти серпантину можна оглянутися і побачити  пройдений шлях. Оцінити все досягнуте і зроблене, відчути свої здобутки, втілені в життя бажання і мрії, побачити нові горизонти, до яких ще ця зріла людина прагне дійти.  

Картину було написано американським художником із Окленда штат Каліфорнія в 1972 році. З тої пори вона обросла такою великою кількістю зловіщих легенд, страшних історій, що її назвали «самою страшною картиною в світі».

Солодкий щем охоплює Станіслава Аржевітіна, коли з Києва вирушає на Закарпаття, у Верхню Тереблянщину. Тут свої води несе невгамовна порожиста Колочавка, а в далині синіють верхи гір Боярського хребта, Горба, Дервайки, Тисової, Стримби, Стременош, Красна, Роза…