Валентина Костьо

Валентина Костьо

Малювати почала в 2008 році. Самотужки опанувала техніку живопису. Першими були роботи на склі. Згодом почала малювати на картоні, полотні мастихіном. Працюю в техніці графіки, акварелі, настінного розпису, ілюстрації художніх творів, карикатури, художньої вишивки. Перша персональна виставка відбулася в замку Паланок м.Мукачево в 2009 році; 2010р. – персональна виставка в м.Хуст, галерея «Митець Верховини»; 2012р. – м.Виноградів арт-кафе  «Helena». Брала участь у колективних виставках і мистецьких фестивалях м.Виноградів, м.Ужгород, галерея с.Пийтерфолво Виноградівського району. Дві роботи експонувалися в м.Київ.  У 2009 році написала перші казки і колискові для дітей. У 2011 році вийшла друком перша збірочка поетичних оповідок «Намистинки», яку сама ілюструвала. У 2013 році виходить друком українською та російською мовами збірка казок для дітей «Відчуття щастя». У творчому доробку – поетичні твори, оповідання, гуморески...

1898 рік,

Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького.

Є певний алгоритм у ставленні до творчості художників, які шукали образів безтурботного «золотого віку». Спочатку вони завойовують публіку театралізованим зображенням минулих епох, спираючись на досконале знання літературних творів і археологічних раритетів, потім їхнє вміння створювати «правдоподібні сцени минулого» гарно монетизується й розпалює критичні пристрасті, а після смерті їх забувають. Ніби минуле як ідеал гармонії поглинуло самих художників у той, улюблений ними час, а їхні твори вмить старіли. Ставали неактуальними. Немодними. Зразками поганого смаку, «відстійного академізму», візуальної вульгарності, гламурного трешу.

Любов бере початок із прекрасного…Наповнює людину і робить її прекрасною, людина наповнює світ собою і теж робить його прекрасним. Наповнений красою світ, вабить інших і цим магічним колом вінчає людське життя.

Середа, 11 серпня 2021 19:09

Богородчанський іконостас

Йов Кондзелевич

1698-1705 роки

Національний музей імені Андрея Шептицького у Львові.

Розглядаючи роботи Олександра Певсе привезені для виставки, мене охопило відчуття спокою, яке наступає після певного часу всіляких, певно дріб’язкових, сум’ять і колотнеч. Коли ти вже здатний бачити чимось внутрішнім всі процеси життя. Живопис і графіка. Питаю: чому? Воно таке різне оте відображення: в кольорі і в ліногравюрі чи монотипії. М’яка, серпанково осяяна фарба на полотні розлита і сформована мастихіном і, майже безконтурно, показує зображення пейзажу чи архітектурної споруди.  Полотно завершене? Здається, ні. Ось порух вітру чи негода його миттю поміняє, воно знову буде мати іншу форму. Це постійне відтворення не відіграє ніякої ролі саме по собі. Воно акліматизоване у стерео грі.

Неділя, 27 червня 2021 07:22

Борис і Гліб

Надіндивідуальні, метафізичні якості для ікони були важливими ще з формування основних іконографічних схем у до іконоборчу епоху.

Хоча це дещо суперечить легенді прос творення першого зображення Богородиці – його приписували євангелісту луці, і майже кожна з ікон, чиє походження так чи інак мало стосунок до Візантії, також комусь персонально приписувалась. Як не замовнику, то дарувальнику, якщо і не відомому художнику(як от Аліпій з Києво-Печерського монастиря був приєднаний до лику святих), то комусь, хто ікону переписав або відреставрував. Що вже казати про тих, хто ікони переховував або викуповував – це був чи не найвірніший залишитись біля образу назавжди. У метафізичному сенсі, звісно.

Субота, 29 травня 2021 19:41

Чарівний пензлик в лівій руці

Федір Сільваші найпевніше той художник про яких кажуть: народився з пензлем.

П'ятниця, 14 травня 2021 16:05

Святий Георгій з житієм

Ікона, середина ХІ століття,

Національний музей України, Київ.

Образ святого Георгія приживався в Києві складно, попри масштабний задум князя Ярослава. Він шанував цього воїна-великомученика особливо. Оскільки сам хрестився з цим іменем, а й тому побудував буквально впритул митрополичого собору Софії храм і монастир, присвячені юному римському офіцерові ІІІ століття. Від них залишилися нині навіть не руїни –  назва короткого провулку поблизу вулиці Стрілецької.

 Джейм Вістлер

(Джеймс Еббот Мак-Нейл Вістлер (1834-1903))

«Ноктюрн в чорному і золотому. Падаюча ракета»

(1875)

Вівторок, 23 березня 2021 21:18

Черепки

В шматочках ламаних кераміки

згорає погляд гончаря…

В.К.

Вівторок, 23 березня 2021 21:12

Мальований глечик

… А квіти на глечику, певно, святі.

В. К.


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/user.php on line 260
Сторінка 1 із 18