(Вибачте, але зовсім трохи поспойлерила)

Я в екстатичному захопленні!

На цьому можна було б і завершити, але одне речення – це не відгук ))

"...хвилеподібна лінія, що повільно повзла екраном, – візуалізація абстракції космічного шуму, прийнятого "Червоним берегом". Ця крива, що не мала ані початку, ані кінця, здавалася сутністю Всесвіту: один кінець нескінченно йде в минуле, другий – тягнеться в нескінченне майбутнє, а по середині – рандомні злети і падіння без життя, без мети. Піки й уголовини, немов сипучі бархани, а вся крива – немов одномірна пустеля, витягується в лінію, безлюдна і непривітна. Ти можеш рухатися нею в будь-який із напрямків, куди тобі заманеться, але тобі ніколи не досягти її кінця."

«Ми, люди, завжди послуговуємося оповідками, щоб позбутися страху перед невідомим.»

"Всесвіт – мов темний ліс, де кожна цивілізація – озброєний до зубів мисливець... Усі інші в цьому лісі – провідники до пекла."

Дорогий Миколаю!

Ніколи не писала тобі листа і нічого від тебе не просила. Та зараз настали такі темні часи зимового сонцестояння, що на тебе вся надія, бо саме ти всезагально обраний для безглуздих дивних прохань у цей період справедливої розплати.

"Недовіра не дорівнює запереченню. Недовіра – могутнє знаряддя, яке необхідно застосовувати й до історії."

Про цілу поетичну книжку Ірини (а це саме книжка, а не збірка), можна в загальному сказати словами однієї з її поезій: "про таке не прийнято вголос".

"добре сказав я
ось я
беріть"
(В. Горват)

Вечір п’ятниці перетворився на зібрання віруючих у поезію :)  Родичі, друзі та знайомі з Виноградова – ті, які мали змогу відвідати наш творчий імпровізований виступ – зосереджено поринали у поезії трьох авторок, трьох абсолютно різних поетес.

Це один із тих рідкісних випадків, коли дебютний роман молодої письменниці (і оригінальної поетки) нічим не виказує того, що писався, як жанр, уперше.