Ім’я на стіні

Ім'я на стіні
Проходять мимо люди, люди,
тумани, сирість і дощі,
Христос, апостоли і Будда,
учені, п'яниці, бомжі…
Ото знетямлені в зажурі,
веселі, хитрі, мовчазні.
Брюнети, рижі, білокурі –
всі повз стіни, а на стіні
чиєсь ім'я ножем набите
в гарячім попелі лежить.
А серце пополам розбите
напевно досі не спинить.
А букви висіклись на тілі,
а букви випекли свій шлях,
сховавши пам'ять потерпілих
в альбомостислих сторінках.
…стіна сповідуватись буде
хіба що небу уночі,
а мимо йтимуть люди люди,
тумани, сирість і дощі…
15.07.18.
 
Сюжет із роману
Радість, сповзаюча сном-опроміненям,
усмішка  сплавлена після образи…
Дівчинка-янгол без жодного значення
вкотре вбігає до класу.
Складена-гнута у формі вареника
дошка із написом «Класна робота».
Дівчинка-янгол пише в щоденнику:
«Ти не один, моя люба сволото!
Далі ще буде, далі і далі…
Я тобі знаєш, ніщо не пробачу»
Дівчинка-янгол, картинка в журналі,
тихо за партою плаче.
Хто міг би знати як довго, доколи
ріки солоні її підмивали.
Дівчинка-янгол закінчила школу,
і свій щоденник сховала.
Щастя своє будувала і вміла
щастю радіти і щастю всміхатись.
Але якось доторкнулась несміло
свого щоденника й стала читати:
«Ти не один, моя люба сволото,
далі ще буде, далі, і далі…»
Випила чаю сама з бергамотом,
і випадково в журналі
знову зустріла знайоме обличчя,
тільки змужніле, гламурне і чемне.
Поряд тулилася до передпліччя
юна модель наречена.
 - Зрілість, одначе, тобі так парує, -
думає в голос і поглядом ловить
знову насмішку. Він вкотре фліртує,
вверх піднімаючи брови.
Час вже загоїв синці і побої,
дівчинці-янголу довго не спиться.
 - Мабуть пробачив, - подумала сво́є,
мабуть забув, веселиться.
Це відбулося в якомусь романі –
Може й насправді. Таке все ж буває…
Зустрічі перші, вони ж і останні
пам'ять навіки ховає.
9-11.08.18.
 
Ну майже фільм…
Мій годинник на стіні замре,
бо вчорашній бум-армагедон,
розкопавши  збите і старе
кладовище випадкових зон,
як стихія, скаламутив даль –
вже не буде розуму й добра…
Циферблат, як монолітність скель
замовчить над нічниковим бра.
Суперечки петлями й шитвом
нагаптують випуклі рубці.
Під ногами кинутий альбом
і сірник запалений в руці.
Та дзвінок у двері. Довга мить,
як смола, наліпиться до рук.
Припекло і відчаєм болить
посекундний невсипущий грюк.
Він зайшов, оголеним плечем
доторкнувся до вогню в руці
 - Не болить і навіть не пече…
Та сльоза з'явилась на щоці.
 - А тебе немає, ти не тут…
Циферблат покривився і тріск,
як великий і хижацький спрут
щупальцями-стрілками затис
нас обох і чути, як дзвенить
за вікном провідниковий біс.
Догорає мій альбом, летить,
падає зоря його, як спис.
І кінець, як в екшені-кіно…
(Режисер – історія – глядач)
Хто він, звідки і чекав кого?
… вказівним торкаю вимикач.
12.07.18.
 
Асоль в садку
В садку квітучому сполохані сліди
злітали чудернацькими птахами.
Зліпались очі попелом води
і цвіт, як сніг, розтанув під ногами.
Колодязь ахнув на межі двох доль,
суниці сплуталися в дивне промоколо…
В садку стояла втомлено Асоль,
а соловей захлипувався солом.
Птахи гніздилися у коминах вночі,
перестеляли простирадла їм папуги.
І сад спочив, та пес один княвчить
на шиї із частиною папруги.
Під ранок забожилася Асоль –
ніколи не читали Соломона,
і іншу не нав'язливу вже роль
зіграти, якщо вийде із полону.
Будь-де та тільки в жодному садку
не буде розцвітати її врода.
Папуги п'ють водичку із кадка,
Асоль вирішує, якого вона роду…
17.05.18