Казки для найменших

Місячний пряник

Колись  давно-давно на новорічні свята пекли чарівне печиво, яке називали  місячним.
Щоб його зробити брали муку,  воду, мед, мак і декілька зерняток проса. Гарно все вимішували, наспівуючи при цьому пісеньку про зайчика, що живе на місяці і там теж готує чарівний пряник. Зайчик знає, що люблять діти. Адже саме він на місяці готує у своїй ступці різні солодощі, приправляє їх чарами і надсилає діточкам.
Так ось, тісто потрібно виробити у формі півмісяця і спекти з мамою чи бабусею в печі. Дивіться, щоб не пригоріло, бо чари зникнуть! Коли мама дістане його з печі, зачекайте нехай охолоне. Якщо в домі є ще діти, поділіться з ними. Адже чарів у місячному пряникові вистачить на всіх.

Теревеня віслючок

Маленький  Віслючок дуже  любив базікати. Набридав своїми розмовами і батькам, і сусідам, і знайомим.
Дійшло навіть до сварок. Десь щось недочув, або не так зрозумів, переказав іншим не те і виникали непорозуміння і чвари.
А Віслючок ніяк не міг второпати, що не так і чому всіх обтяжує  його розмова. Після чергового конфлікту відчуваючи себе вкрай ображеним, вирішив піти до своєї кімнати.
На дворі був літній день, дорослі займались повсякденними справами. З віконця лилося сонячне світло, промені весело загравали до Віслючка. А Віслючку зовсім не до ігор.
– Чому ти сумний? – питали вони і лоскотали його за вуха.
– Дорікають мені, що багато базікаю. Сиджу ось тут сам-самісінький, нікому не має до мене діла…
– А ти й справді багато розмовляєш. На цілий двір тебе тільки і чути. А потрібно вміти слухати інших, зважати на те, що хтось вкрай зайняти, щоб тебе вислухати. Посидь наодинці, в тиші і поміркуй, що не так ти робиш. Все можна поправити, аби ти лише захотів. А ми з тобою посидимо.
Затих Віслючок, вмостився зручніше і посміхнувся до сонячних променів.
Минув деякий час. Віслючок змінився – чи то виріс, чи то подорослішав. Він перестав безперестанку розмовляти. Батьки, сусіди зустрічали його радісно, цікавилися життям і підтримували, коли звертався за допомогою. Життя налагодилося у родині Віслючка.
Як добре, що того дня в моїй кімнаті було сонячно, – думав Віслючок, – і я був не один.

Хоробра лисичка і боягузливий зайчик

В одному лісі жило двоє друзів – лисичка і зайчик. Вони багато часу проводили разом: гуляли, розмовляли, ділилися секретами.
 Одного разу зайчик зізнався лисичці, що боїться залишатися вночі наодинці, жахається крику сови та шелесту листя. Тремтить цілу ніч і спати не може.
Хм… дивно, – сказала лисичка, – я нікого і нічого не боюся. Мені вночі навіть більше подобається гуляти. Запевняю – в темноті не страшно, а цікаво. Ти даремно хвилюєшся. Давай я залишуся з тобою на цілу ніч.
Зайчик погодився. Разом облаштували місце, вмостилися і базікали без кінця. Та коли повністю стемніло, лисичка почала розповідати всілякі страшилки. Вона над ними сміялася, а ось у зайчика серце завмирало від страху. Опустив вуха, притиснувся до лисички і так тремтів, що зуби клацали.
Лисичка ніяк не могла второпати, що з її другом.
– Ну, послухай ще одну історію.
– Д-Досить, д-досить, – ледь промовляючи сказав зайчик, – мені й так дуже страшно. У лісі повно поганих звірів і чудовиськ.
– Тоді, - несподівано запропонувала лисичка, – давай я тобі заспіваю пісеньку про хороброго рицаря Зайка.
Лисичка співала про пригоди сміливця, який звільнив лісових мешканців від зграї великих чорних ворон. Насправді ці ворони були злими чарівниками і лякали всіх і вдень, і вночі. Але в першу чергу Зайка поборов страх у собі. Його безстрашність допомогла отримати перемогу у битві і звільнити ліс від погані. Він і дотепер живе тут і завжди стає на захист слабших.
 – Не всі зайці лякливі, – промовила лисичка, – а ще в тебе є я, твій друг. Як прийдеться я буду тебе захищати.
Зайчик перестав тремтіти і через деякий час зовсім заспокоївся. Наступної ночі вони гуляли лісом і зовсім нічого і нікого не боялися.

Валентина Костьо