У неї було серце

 1
 анатомія вчить що життя – часова патологія
 і нервові скорочення – ще не життєві ознаки
 вітер часу призводить до невпорядкованих рухів
 що сприймаємо ми за набір операцій і дій
 

 а миттєвість людська – зручне місце для дрейфу ілюзій
 ну принаймні таким є заключення медекспертизи
 все відносне: життя – це так само формальний діагноз
 в паралельному всесвіті невиліковних хвороб
 
 бо воно – тільки збіг випадковостей беззмістовних
 ні таємного сенсу тобі ані вищого задуму
 існування когось на столі - це також ілюзія
 яка зникне якщо забереш одну з координат
 
 де цей стіл – площина – безкінечна пряма по евкліду
 що ніде із нічим вже ніколи не перетнеться
 а людина на ній – просто фізика або хімія
 яка думає що іде з точки А у Б
 
 ...так приблизно він думав
 а стіл - що холодним сталевим
 віддавав понеділком – підтвердив: людина це похибка
 між минулим і вічним майбутнім що не наступає
 ніби футуристичний обірваний часом роман
 
 ця короткометражна людина – погано знята
 і погано покладена як на поезію - пісня -
 на цю сіру гладку площину без бугрів і зазубринок -
 ніби втілення тиші – лежить невимовно і спить
 
 що могла б вона гола сказати у цьому місці?
 "чи не бачив ти з банку квитанцію"? чи – "добраніч"?
 або ще чого гірше – "чи бути мені чи не бути"?
 він поправив плече
 слава розтину – не заговорить
 
 він цінує цю тишу – якій не потрібен діалог
 бо немає питання – то й відповідь не потрібна
 незнайома лежить і мовчить і лежить і мовчить і
 разом з нею питання і відповіді мовчать
 ...незакручена до кінця лампочка мерехтить білим
 незакрите впритул дерев'яне вікно пропускає
 кожен поштовх осіннього вітру углиб і нарешті -
 увесь простір кімнати висить як відпаяний дріт
 
 ледь тримаючи привид зв'язку між учора й сьогодні -
 він бере рукавички із латексу
 руки не трусяться
 
 її тіло говорить до нього: "я уже мертва"
 і це не справляє на нього ніякого враження
 
 2
 вона тут і тепер
 це як характеристика миті –
 що немає ні сенсу ні терміну ні відновлення
 ні повтору ні логіки – так вона тут і тепер і
 тільки день навертається ніби страшний рецидив
 
 це відчутно симптомом дощу і симптомами болю
 у хребті цього дня де змістилася навіть основа
 де відкриєш вікно – і раптом нічого не чуєш
 де виходиш із дому – і раптом нікуди не йдеш
 
 їй здається – вона уже мертва
 життя тільки муляє
 тільки штрикає... щось перехапує і штовхається
 як людські голоси – ледь торкаються тіла штори
 їм вона не цікава – лиш вітер хвилює їх
 
 а по той бік вікна – все товчеться гуде і скрегоче
 дзеленчить торохкоче сигналить свистить барабанить
 заїдає одна і та ж пісня на вічнім повторі...
 хоч вона таки вічна
 бо вічність – одне і те ж
 
 і їй сниться минулий місяць
 вітер здіймається
 світлофор переклацує
 хтось піднімає камінь
 дві студентки у черзі до каси голосно сваряться
 із балкону на вулицю падають важко слова
 
 все життя перескакує як 3-d у стробоскопі:
 он дитинство
 он юність
 он пристрасть
 он чорт знає що...
 а їй сняться – як острів – гранули тихого щастя
 і уявно вона повертається звично на бік
 
 вона чує як у чоловіка росте щетина
 як за білим столом він спокійно у білім халаті
 акуратно на білому аркуші довго виводить
 "жінка не подавала ніяких ознак життя"
 
 і їй хочеться встати й піти – щоб на це заперечити
 щось сказати на кшталт – "ти здурів? я тут просто заснула"
 
 але раптом вона розуміє що їй давно байдуже
 тому думає – "чорт забирай! та він правий..."
 
 3
 чоловік без емоцій її поправляє голову
 наливає собі сто грам випиває і бачить:
 муха довго кружляючи врешті сідає на жінку
 але раптом злітає і б'ється до смерті в вікно
 
 і вона так хронічно стабільно відверто б'ється
 що за нею вступають невидимі їм барабани
 тут він згадує що у людини буває серце
 й наливає собі про всяк випадок ще сто грам
 
 4
 скальпель блищить
 відбиває якісь узори
 каламутні дороги
 нерівні розмиті контури
 відбиває фотони
 бажання
 приблизні дані
 і казкову фантомну межу між добром і злом
 
 а слова в голові – жруть рояться вмирають і плодяться
 так між нею і ним пролягає гігантська прірва
 і не перелетіти – бо має сферичну форму
 і не обійти пішки – бо невідомо де
 
 у її голові одна думка: "мені тут холодно"
 у його голові – "ну принаймні їй точно не холодно"
 муха чорною крапкою сохне як перспектива
 відлітає останній сонячний зайчик в тінь
 що лишилося після неї в буденному світі?
 капелюшки і сумки
 відкриті рахунки й талони
 шафа одягу
 шафа взуття
 і плюс шафа скелетів
 чорна туш
 чорні туфлі і чорна-пречорна діра
 
 кілограми книжок
 дві червоні помади
 колготки
 кілька досі незгашених вічних пожеж і кредитів
 невіддільних від неї історій
 посаджених квітів
 і насаджених поглядів
 і невідкладних справ
 
 недопущених пОмилок і недолюблених діток
 недовиконаних термінових робочих планів
 недомовлених слів
 недописаних фраз і ще недо-
 чогось там – якщо ще пройтися по словнику
 
 і усе це сьогодні – контур обрамлений крейдою
 обмежоване місце
 урізана сильно версія
 як поганий переказ – тогО чим вона таки була
 до стану фізичного тіла на площині
 
 чоловік піднімаючий скальпель – буденно – як чашку –
 переводить на жінку свій погляд
 вдихає глибоко
 
 але раптом вона відкриває широко очі
 і це не справляє на нього ніякого враження
 
 5
 людина не м'ясо - а те що вона може дати
 до чого призвести
 що зрушити з мертвої точки
 це ємність де хтось запустив мовчазний словообіг –
 а не просто місце для органів і кісток
 
людина не біо – а те що не може згнити
 не слово – а те що ніколи не зможе сказати
 болять її розчарування як апендицити
 і травляться довго камені на душі
 
 і те що в ній не органічне і не природне –
 і є отим вічним – що саме у ній шукають
 та тільки не тими методами й шляхами
 в халаті на світлі зі скальпелем у руці
 
 ...в кімнаті темніє периметр як орбіта
 окислюються на очах металічні предмети
 понеділок мов хвиля здіймається над кімнатою
 на обоях зникають узори
 іржАвіють шви
 
 а чоловік із надрізу – мов скриньки пандори -
 виймає його як висновок і дивується:
 що в неї всередині було усе-таки серце
 й при цьому у нього труситься злегка рука
 
 вона відчуває якусь порожнечу зліва
 пусте мінне поле яке розростається в місто
 а місто у цілу країну а та – в материк і
 потім здається що вийняли ціле нутро
 
 росте пустота й далі збільшує власний радіус
 здається – вже скоро нічого у ній немає
 ні зла ні добра ні ілюзій про це – є одна лиш
 пуста оболонка – а в ній – її чорна діра
 
 і той що нахилений над документом і тілом
 як шифром/кросвордом/задачею – пише раптом
 "причиною смерті стала наявність серця"
 і це не справляє на нього ніякого враження.

Здена Бобош