«Відчуття щастя» в Маневичах

Відправляючись до рідного волинського краю, я захопила з собою декілька екземплярів нової дитячої книжечки  «Відчуття щастя». Автором щасливих відчуттів я стала недавно за допомогою київського видавництва МАЙСТЕРКЛАС, яке надрукувало мої оповідки для дітей на українській і російській мовах.

До Маневицької районної бібліотеки приїхала на запрошення бібліотекаря Лариси Касьян, щоб зустрітися з юними  читачами. Як раз тими днями всі бібліотеки відзначали своє професійне свято і я радо познайомилася з працівниками Маневицької філії, якою завідує Галина Халик. Пригадала свої враження від відвідувань бібліотеки в шкільні роки, про відданість і любов до книги з раннього дитинства і до тепер.

Приїхала завчасно, турбуючись про те, щоб не запізнитися. Мене радо зустріла Лариса Олександрівна Касьян і запропонувала провести вільний час, відвідавши краєзнавчий музей. Я встигла познайомитися з численними експонатами, доторкнутися до таких знайомих і близьких з дитинства речей народного побуту, пригадати епізоди з історії краю. Серед усього найбільше зацікавили народні картини, які в роки мого дитинства прикрашали сільські будинки.

Вже незадовго мала можливість побувати в студіїї  радіо  FМ і поспілкуватися з ведучою Тетяною Потоцькою.

Дитяча аудиторія зустріла мене стримано, але не насторожено. Це одна із чергових зустрічей, які в бібліотеці проходять часто, тому дитячі очі мовчки питали мене – а з чим ви прийшли?

Подумки відповідаю: хочу подарувати вам відчуття щастя. Заглянувши в своє дитинство, я знайшла його там між ромашок, на вихилястих стежинах, у кронах дерев, на маминих рушниках, у словах рідних і близьких людей. Мені хочеться з кожним поділитися цим відчуттям, адже воно життєва сила, в якій любов, гармонія, щастя.

На зустріч прийшли учні молодших класів місцевих шкіл і учасники поетичної студії ,, Первоцвіт”, якою керує Любов Боричевська. Моя розповідь і читання власних творів  переросла в діалог і юні поети не сміливо, але охоче зачитали свої вірші. Слухаючи їх, зупинила себе на тому, що теперішні події внесли глибокий слід в дитячі душі. Вірші, як один, про війну і мир, про рідну Україну, про батька, якого чекають додому із зони АТО… Відчуття щастя, гордість за свою державу і мужніх героїв, якими стали батьки, сини, брати,  біль втрат та розпач за знищені окупантами міста і села – ось про що пишуть діти, які ще вчора читали казки і пробували рифмувати вірші про перше кохання. В їх дитинство ввірвалися страхіття війни. Я не могла залишитися байдужою до такої проникливості в словах, такого трепетного відчуття  дійсності, тому ці вірші привезла з собою до Закарпаття.

Татові – учасникові  АТО          

 Повертайся,  тату, додому,

 Ми  чекаєм тебе знову.

 Жде  тебе вся родина в хаті,

 Я так хочу тебе обійняти.

 Я сумую за тими днями,

 Коли  весело було з Вами.

 Ну а зараз в думках наодинці,

 А вони, наче ті чужинці.

 Ти борися  за рідний край,

 Ми – з тобою. Про це ти знай.

 Захищаєш ти наші кордони,

 Хай же Бог тебе оборонить.

 Юлія Скрипка

 9 клас Маневицька ЗОШ  №1

 Мої роздуми про мрії

Мене звати Рома. Мені 10 років. Я дуже захоплююсь літаками. Навіть  виготовляю їх з паперу.  Оригінальні!  Мій улюблений літак  СУ – 25. А роздуми мої про те, що йде війна . А на душі в мене не спокійно, бо мрію стати  військовим льотчиком.

Ви , мабуть, хочете спитати : « Навіщо!»   Саме тому, що хочу відчути себе захисником. Літаєш в просторах і все бачиш  з висоти.

Навіть  батьки  кажуть « Зміни  мрію, це небезпечно!» Але я не збираюся відступати від свого. Тому я хочу швидше вирости  і стати  військовим  українським льотчиком!

Слава Україні!

 Роман Шадура

5 клас Маневицька ЗОШ  №2

Чи мріяла я коли-небудь про  зустріч на рідній волинській землі, яка народила видатну поетесу Лесю Українку в якості саме такого гостя?  Не насмілювалася.

Мої творчі здобутки не відзначені ніякими офіційними преміями і нагородами. Творчість для мене задоволення і, само собою, нагорода. З кожним кроком, з кожним написаним рядком я й до тепер пізнаю цей світ, що постійно змінюється. Із цієї зустрічі я зрозуміла одну важливу річ – все, що ми робили для своїх дітей, ніщо в порівнянні з тим, що тепер не можемо дати – МИРУ.                                                            

Валентина Костьо