Життєве есе про себе або Олександр Гаврош у Виноградові

8 жовтня читальна зала Виноградівської бібліотеки уособила в собі синтез любителів літератури та авторів. Олександр Гаврош виїжджаючи на Виноградівщину «прихопив» з собою віртуозного поета Андрія Любку. А працівники бібліотеки забезпечили обізнаність творчих осіб району, тож можна було відслідкувати, що заповнена зала тамуючи подих слухала, чи то роздивлялась постаті двох молодих чоловіків, зважаючи на те, що «зала мала здебільшого жіночий рід».

За сценарієм Олександр Гаврош мав перекреслити усі попередні біографічні пункти, що читала бібліотекар Марина Хромей в яких вказані численні нагороди на всіляких літературних конкурсах, піднятися зі стільчика, широко розкинути руки перед публікою, усміхнутись кинувши поглядом у далечінь за вікном та запитати – «Це все про мене?» Що ж, авторська скромність українського письменника, поета, журналіста, драматурга, сценариста додала малесеньку перлину чоловічого шарму. Бо Олександр спокійно і впевнено продовжив життєве есе про себе.

Народився 26 березня 1971 року в Ужгороді. Закінчив факультет журналістики Львівського Національного університету імені Франка. Працює в закарпатських та всеукраїнських ЗМІ. Член Асоціації українських письменників. Є автором творів: «Ромео і Жасмин», «В Парижі красне літо…»(п’єси);

«Фалічні знаки», «Тіло лучниці», «Коньяк з дощем» (поетичні збірки);

«Моя р-р-революція», «Закарпатське століття: ХХ інтерв’ю», «Владика Мілан: «Свобода – це можливість обирати добро», «Точка перетину» (публіцистичні книжки);

«Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» (дитячі повісті).

Є перелік інших творів та видань, які не тільки вийшли друком, а й перекладені білоруською, словацькою, польською, сербською мовами. Реалізує свій творчий потенціал Олександр і в царині журналістики, навіть став засновником журналістського клубу «НеТаємна вечеря».

Окрім цього він одружений, живе в Ужгороді, здебільшого віддає себе творчості вдома наодинці і взагалі вважає, що творчі люди особливі.

Тож слухаючи Олександра Гавроша починаєш усвідомлювати свою особисту особливість і вже та далечінь за бібліотечним вікном відносить тебе приємним голосом у жіночу психологію, що вголос читає Олександр:

«Стань попереду й скажи хто ти, не мовчи, підійми голову, заглянь мені до очей. Не тримай слово в собі, скажи – хто ти? Мовчиш, бо не знаєш. У моїй присутності, за моєю спиною або переді мною… ти навіть сам не знаєш хто ти.»

Перегляд саун треку до фільму «Іван сила» знятий за повістю Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» трішки розбавив палітру «Гаврошового виступу», бо зрештою глядачеві запропонували подивитись частину українського фільму відзнятого «наживо». Щоправда не за українські долари не з українськими костюмами та машинами, але в українському Києві.

Додала колоритності зустрічі Валентина Горнецкі, яка скориставшись нагодою та слабістю автора до місцевих розбійників, презентувала туристичний маршрут «Шлях Пинті від України до Румунії».

Художниця, авторка дитячих книжок «Відчуття щастя» та «Намистинки» Валентина Костьо задала питання Олександру:

«На вашу думку, що є класикою в сучасній дитячій літературі?»

Не знаю чи віднайшла у відповіді класику, але за словами Олександра Гавроша книжка для дітей має бути пригодницька та весела.

Розповідаючи про плани на майбутнє Олександр трішки привідкрив творчу завісу за якою найближчим часом мають вийти друком книжки: «Таємниця Ерделі», «Розбійники Карпат», продовження «Про славного розбійника Пинтю».

А якщо пощастить, то на відзначення 300-х сот. річчя з дня народження Тараса Шевченка нарешті відзнімуть фільм за його кіносценарієм написаним до 200-ї річниці. Він буде радий (авторські жарти).

Ну, а далі по сценарію, почались таємні домовленості про обмін Ужгородськими та Виноградівськими авторами, себто наші їдуть туди, а їхні – сюди. Залишилось мецената знайти. До речі, Олександр Гаврош привіз з собою не тільки Андрію Любку, а й понад 100 книг для бібліотеки, власне, для читачів. Зауваживши, що книги закупив один з закарпатських депутатів. Тому очевидно, в літературі, як і в політиці – треба знати потрібних людей.