Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/models/item.php on line 877
П'ятниця, 14 травня 2021 16:05

Святий Георгій з житієм

Додала
Святий Георгій з житієм Святий Георгій з житієм

Ікона, середина ХІ століття,

Національний музей України, Київ.

Образ святого Георгія приживався в Києві складно, попри масштабний задум князя Ярослава. Він шанував цього воїна-великомученика особливо. Оскільки сам хрестився з цим іменем, а й тому побудував буквально впритул митрополичого собору Софії храм і монастир, присвячені юному римському офіцерові ІІІ століття. Від них залишилися нині навіть не руїни –  назва короткого провулку поблизу вулиці Стрілецької.

Був у цьому виборі князя, якого в ХІХ столітті назвуть Мудрим, і політичний підтекст. Розбудовуючи Київ він, нібито, орієнтувався в усьому на урбаністичну концепцію Царгорода. У виборі небесного патрона зіграла роль і така паралель: як Георгій не скорився імператору Діоклетіану, у війську якось служив, так і Ярослав може показати норов у відносинах із Константинополем. Хоча і в тому, що Георгіївську церкву освячував перший руський митрополит Іларіон, тут проводились хіротонії єпископів. Крім того. Князь встановив перше загальнонаціональне, як ми нині сказали би, свято – Юр’їв день, коли селянин міг піти від господаря та знайти собі інше житло деінде. По суті, то було визнання територіальної і майнової незалежності чоловіка, який ризикував задля професійної мобільності.

Пізніше метаморфози образу святого пішли у бік чудес: значно західніше, на Волині і Галичині культ Юрія (Гюргі-Юрі) перетворився на вшанування лицаря-вершника, який побиває змія-дракона. І не надто важливо, чи то був відгомін фракійського культу, чи порятунок діви-царівни став суголосним віянням із юлизьких європейських культур. Він уособлював чудо перемоги над злом як таким. Святий Юрій став покровителем Львова, його образ у виконанні Пінзеля в середині ХVІІІ століття прикрасив аттик головного собору греко-католиків України.

У середині 60-их років ХХ століття було віднайдено ще один образ Георгія: несподівана знахідка Лади Міляєвої у запилюженому кутку краєзнавчого музею міста Маріуполь відкрила відому, але таку, що вважали втраченою, ікону з георгіївського монастиря.

Його звели на мисі Фіолент у Севастополі ще 891 року. Тобто майже у той-таки літописний час, коли хрестився князь Володимир, грецькі моряки рятувалися від кораблетрощі молитвами до святого Георгія. На знак вдячності йому і збудували скельний храмик. Чудо, звісно, але іншого, регіонального, так би мовити, значення. До нього, певно, мала стосунок і знайдена ікона.

Страшенно пошкоджена пожежею, вона була почищена й укріплена у реставраційних майстернях Державного Російського музею тоді ще Ленінграда, датована та повернута 1971 року до Київського державного художнього музею. Не залишена у власній колекції, що викликає що найменше подив – як правило, всі пам’ятки до монгольських часів після реставрації залишались у столичних музеях Москви та Ленінграда. Для підтвердження концепції російської ікони як правонаступниці константинопольської школи живопису ця «чорна дошка» не  годилась: рельєфна (а не площинна), з нестандартними десятьма клеймами(сценами) обабіч зображення святого, рештками поліхромії та окремими зблисками позолоти, вона задавалась примітивом місцевого майстра-грека ХІІ століття. Попри те, що скульптурних візантійських ікон на той час було в радянських музеях обмаль(зокрема, зі святим Георгієм – кілька зі слонової кістки, один із херсонеського шиферу), ця пошкоджена поліхромія з доволі неканонічною іконографією житія святого вважалась чимось якщо не малозначущим, то естетично другорядним. Нагадаю: в музеї Успенського собору Московського Кремля зберігається велетенська, під два метри, яскраво-кіноварна ікона святого Георгія кінця ІХ – початку ХІІ століття, привезена з Новгорода Іваном Грозним. Однак більшості дослідників ясно, що вона київська – надто вже подібна на фрески на стовпах Софійського собору, чому й обережно висунули припущення, що вона могла бути написана Аліпієм Печерським. Поряд із нею Маріупольско-київська трохи більша ніж метр у висоту в кіоті, ще й попалена, виглядала не по-київськи скромно.

Та й час був такий, коли всі, хто займались християнськими цінностями. Були не надто у фаворі: незайве нагадати, що стрічка Андрія Тарковського «Андрій Рубльов», змонтована у 1968 році, вийшла у широкий прокат аж у 1987 році. Медієвістика взагалі не була толерованою радянською владою.

А ці житійні сцени… Цілісна розповідь про діяння, чудеса й подвиги святого виглядала певним анахронізмом. Так, для грецької (ромейської) оповідь про окремі життєві перипетії героя була нормою: принцип на рації Гомерової «Одіссеї» та Вергілієвої «Енеїди» візантійці справляли як частину тяглості власної, тепер уже християнської, культури. Структура, за допомогою якої логічно пояснити подвиги і Геракла, і Георгія. Не вояк на коні іу вирішальній битві  зі злом взагалі, а людина яка в кількох діях певної кількості епізодів має дорости до нової нормативності, не раз робити складний вибір між наказом імператора і законами Христа.

В іконі Георгія, створення якої нині не безпідставно датують ХІ століття, тобто часом князювання Ярослава Київського, виявилися ще інші сенси. Ікони ж бо діють позачасово, хоч і в конкретній історичній ситуації.

По-перше, ікона Георгія ж житієм є рідкісним зразком поліхромного дерев’яного рельєфу, чому, наприклад, твори Пінзеля (серед них і рельєфи також, не лише кругла скульптура), як і взагалі вся школа львівської поліхромії ХVІІ – ХVІІІ століть, певним чином з’єдналися в єдину технологічну тяглість із часами ранньохристиянськими.

По-друге у часи Революції гідності, коли НХМУ опинився у буквальному сенсі на «лінії вогню», рельєфна ікона святого Георгія, де постать молодого воїна зі щитом уміщена в просторі «від землі до неба», була чи не найближчою до протистояння, в якому дилема(грецьке поняття!) залишилась тією ж: коритись неправедним наказам чи піти на жертовну смерть. Молоді воїни із саморобними щитами, для яких рядок класика: «Огонь запеклих не пече» – був зовсім не метафорою, зробили вибір, в якомусь сенсі такий же, як і святий Георгій. Не всі вони були християнами, не всі бували у музеї, стояли перед святою іконою, але також пішли на жертовну смерть. Тому їх пізніше й назвали «Небесною сотнею»

 

Автор – Діана Клочко

«65 українських шедеврів. Визнані й неявні»

Підготувала Валентина Костьо


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/item.php on line 248
Валентина Костьо

Малювати почала в 2008 році. Самотужки опанувала техніку живопису. Першими були роботи на склі. Згодом почала малювати на картоні, полотні мастихіном. Працюю в техніці графіки, акварелі, настінного розпису, ілюстрації художніх творів, карикатури, художньої вишивки. Перша персональна виставка відбулася в замку Паланок м.Мукачево в 2009 році; 2010р. – персональна виставка в м.Хуст, галерея «Митець Верховини»; 2012р. – м.Виноградів арт-кафе  «Helena». Брала участь у колективних виставках і мистецьких фестивалях м.Виноградів, м.Ужгород, галерея с.Пийтерфолво Виноградівського району. Дві роботи експонувалися в м.Київ.  У 2009 році написала перші казки і колискові для дітей. У 2011 році вийшла друком перша збірочка поетичних оповідок «Намистинки», яку сама ілюструвала. У 2013 році виходить друком українською та російською мовами збірка казок для дітей «Відчуття щастя». У творчому доробку – поетичні твори, оповідання, гуморески...

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.