Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/models/item.php on line 877
Понеділок, 02 серпня 2021 18:49

Б. Віан. "Серцедер"

Додала
Б. Віан. "Серцедер" Б. Віан. "Серцедер"

Видавництво "Вавилонська бібліотека"

Переклад з французької Д. Бібікової

"Бути відданою комусь,коли ти впевнена, що зможеш його втримати, це так легко."

Якщо ви колись наберетеся сміливості прочитати найстрашнішу історію про найбільш згубну патологічну материнську турботу про дітей, то візьміть "Серцедера" Бориса Віана, випийте щось заспокійливе і просто уявіть...

Відразу хочеться зауважити, що у порівнянні із його більш популярним "Шумовинням днів", тут в рази піднімається більше питань, а тому особисто для мене цей роман посідає таки перше місце в творчості письменника, та і поки що всього літературного сюрреалізму взагалі.

Якщо порівнювати "Серцедера" із "Шумовинням днів" за відтінками жанру, то перший не просто балансує на межі світлого Віана і нуарного альтер-его письменника, Вернона Саллівана автора похмурих художніх творів, а балансує, більшість часу при цьому втрачаючи рівновагу і переносячи всю вагу якраз на бік темного гротеску експресіонізму, який здатен роздирати не тільки ваші серця, але і саму реальність. І якщо у "Шумовинні" вона піддавалася процесу поступової деструкції, коли неживі предмети разом з будинком відводили руйнацію персонажів на себе, мов дивний громовідвід, щоб ті до кінця залишалися максимально естетичними, у "Серцедері", не дивлячись на поетичні описи пейзажу, будинку і саду з усією його химерною розкішною рослинністю, акт руйнування прекрасної реальності і самих себе здійснюється руками потворних людей. Неймовірно жорстоких і цинічних, які живуть без докорів сумління.

Як таке можливо? А так, що весь їх сором і гріхи забирає за золото старий божевільний на ім'я Слава, який плаває на однойменному човні в кривавій місцевій річці. І ось Слава дає їм можливість жити спокійно, що значить без совісті, у замкнутому світі, де саме слово "сором" для жителів є максимальною образою, небаченим зухвальством, за яке можна і заробити по обличчю. Які би страшні речі вони не вчинили Слава усе візьме на себе, якщо вони заплатять золотом. За яке, проте, нічого не можна купити. "Отже, це єдине, що цінується. Бо не має ціни."

А якщо немає сумління і сорому людина може влаштувати, наприклад, "ярмарки старих" на головній площі села, де знущаються над літніми людьми, дешево продаючи їх у особисте рабство, виставляючи як мішені для посміховиська та демонструючи, на що вони ще здатні. Або використовувати дитячу працю, коли неповнолітніх заставляють важко працювати до смерті, після чого їх малі спрацьовані тіла викидають у ту ж саму криваву річку, що в'ється селом, а на заміну просто беруть інших, бо машинна робота цінується і коштує більше за живу. Або показово катувати тварин, які згрішили спаровуванням чи не виконали якусь норму. Описана сцена розпинання коня на хресті досі не виходить у мене з голови. Як і влаштовування шоу місцевим священником, що прагне приручити тупе бидло до розкішності Бога. Він не гидує навіть організацією вульгарного театрального рингу, на якому влаштовує бокс із дияволом. Після чого один із головних персонажів зауважує, що "Без диявола ваша релігія набрала б трохи дешевого вигляду", підсумовуючи цими словами не тільки дивні методи пастора іф ю ноу, вот ай мін.

Взагалі із цього роману символи сиплються рясно, мов із рогу достатку. Аж не встигаєш усі вловити, а коли починаєш розглядати їх прискіпливіше сіпаєшся з переляку і з огидою відсуваєш їх подалі, мов давно зіпсовану їжу, не бажаючи мати з цією смердючою гнилою субстанцією нічого спільного. Бо авжеж Віан узяв на перший погляд безневинні традиційні проблеми і довів їх до такого абсурду і катастрофи, що сприйняти і перетравити їх стає практично неможливо. Доводиться постійно піднімати больовий поріг і старанно абстраговуватися від огидної естетики, час від часу обманюючи себе, що усе не так страшно. Але самообман - річ шкідлива. Тому доводиться таки споглядати усю гидоту, вчинену наче з хорошими намірами: цю до болі знайому стежку, вимощену людськими руками до пекла, аби знову і знову брати ті ж самі уроки для життя, які ніяк не прискіплюються.

Але головним шоком тут стає згадана мною на початку самовіддана і хвороблива материнська любов, яка такими ж благими намірами поступово відрізає цілий світ для власних дітей, намагаючись замінити його однією собою.

"Діти належать своїм матерям. Оскільки вони терпіли біль, їх народжуючи, діти належать своїй матері. А не батькові. І, відповідно, матері їх люблять, і діти мають робити те, що вони кажуть. Матері краще за них знають, що їм треба, що для них добре."

Така знайома і викривлена логіка Клементини уособлює собою увесь тривожний диктат абсолютно ненормального, але чомусь такого поширеного виховання, гнилі плоди якого шавкають під ногами на кожному кроці. Перейшовши через потрясіння болем народження трійні під час пологів, героїня усвідомлює, що:

"вони вилізуть і зроблять мені боляче. І це буде лише початок... Попереду буде багато років, і кожна година, кожна секунда буде продовженням цього болю, і весь цей біль сам по собі буде метою і слугуватиме лише тому, щоб мені весь час було боляче."

Разом з цим усвідомленням приходить інше: ніколи більше не народжувати. Думаю, ця нав'язлива думка приходила під час і після пологів у голову кожної породіллі. Проте Клементина слідує за нею далі і вирішує більше ніколи не терпіти жоден мерзенний дотик свого чоловіка (і інших відповідно також), якого після цього просто люто ненавидить, бо він став причиною усіх страждань. І хоч на думку головного героя, психіатра Жакмора, "така непотрібна річ, як страждання, не може надавати будь-кому щодо будь-чого будь-яких прав" новоспечена мати-героїня вирішує взяти все у свої руки, як справедливу плату за те, що народжувати прийшлось саме їй. Здається, що тут і відбувається той переломний момент, який усе зведе до неминучої катастрофи. Але насправді усе почалося раніше коли за два місяці до перейм вона замкнула власного чоловіка в іншій кімнаті, щоб він її такою не бачив.

Так чи інакше, хвороба Клементини прогресує і поступово вона зменшує світ, у якому можуть рости і гратися її діти, намагаючись відвернути від них немислимі малоімовірні небезпеки, які ввижаються їй на кожному кроці. Доходить до різних абсурдів. Починаючи із заборони виховувати і доглядати їх батьком, починаючи із легких страхів, які ще можна хоч якось виправдати, кінчаючи повним божевіллям. Наприклад, вона вирішує замість купання вилизувати своїх дітей, як тварини,бо вода теж може бути для них шкідливою, а її власна слюна ні. Уся ця тривога котиться романом, як снігова куля і набирає таких обертів, від яких просто кидає в дрижаки. А закінчується особистими клітками, в які і поміщаються її сини назавжди, аби відвернути від усіх небезпек її хворої уяви.

І хоча у інших матерів, як і у героїні, присутні подібні страхи за своїх дітей

("дві найжахливіші речі - вони виростуть і вийдуть із саду") проте саме чоловік написав найбільш болючу фантасмагоричну історію про жахи і крайнощі материнської любові, яка ув'язнює і вбиває заживо.

Але цього не видно хлопчику-підмайстрові, який в останній сцені зачарований побаченою турботою і думає, що "мабуть, то було чудово залишатись усім разом отак, коли є хтось, хто про вас дбає, у маленькій клітці, теплій і сповненій любові."

***

А я інколи впевнююся у тому, що для читання подібних книг, як і загалом для багатьох речей у житті, не завадило би мати запасне серце, яким можна хвилюватися за все підряд, щоб основне могло лишатися цілим і неподертим.

***

Окреме велике дякую видавництву "Вавилонська бібліотека" за незмінну якість їх видань та хороший літературний смак.

Здена Бобош

 


Warning: count(): Parameter must be an array or an object that implements Countable in /home/vinvogni/domains/vinvogni.com.ua/public_html/components/com_k2/templates/default/item.php on line 248
Здена Бобош

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.