Наречена Осінь

У шелесті осінніх днів
Між краплями роси…

За руку її вів
У сонячні світи.
Хилилось до Землі
Небо з висоти…

Ховаючи в імлі
Проміння теплоти.

А за обрієм у піднебессі
Між криги почуттів
Співало тихе плесо
Про розмаїтість мрій.
Плело у світанковій
Порі  косу з любові
Й світило сонце знов
В тендітних плечах…
Сном.

Обвила стежка знов
Багрянцем печалі…

Казку про любов
Якою їх вінчали.
Заколише сном
Вітер дальні далі…

Ти  уже не той
І я не тою стала.

У шелесті буденних днів
В обіймах холоду стояла
Він морозив біль її
Сніжним покривалом 
Без жалю і сліз зіниць
В погляді ховав тривогу
Чужих, байдужих лиць
Й молився Богу, аби
Вона його вуста шептала 
Та Йому на вухо,
Ніжно пригорта 
Серденько Божим 
Слухом…
У шелесті осінніх днів
Між краплями роси…

За руку її вів
У сонячні світи.
Хилилось до Землі
Небо з висоти…

Ховаючи в собі 
Іі проміння теплоти.

Оголена, обідрана, щаслива, 
Грайлива, тепла, пестлива,
Зволожена, як ранні роси…
На білім килимку стояла 
Боса.
І тільки коси не чесала
Наречена Осінь.

Світлана КЕДИК, “Світ Добра”