Виставковій залі ІМПАСТО виповнився 1 рік – Відверте інтерв’ю з Валентиною Костьо

«Життя в ІМПАСТО почалося  з персональної виставки народного художника України Івана Бровді. 55 робіт представляв майстер вперше у цій залі.

Ну, а далі були персональні виставки живопису:

Гелена Матій, виноградівчанка (42 роботи);

Маргарита Тегзе, головний архітектор міста (40 робіт);

Зіхерман Шандор,  відомий художник, скульптор з Угорщини, м.Будапешт (26 робіт);

Василь Кадар, молодий художник з Хуста.(41 робота);

Барвистий живопис демонстрували Любомир Мартинюк і Любов Сенчук з Києва (59 робіт);

Виставка вишивок Катерини Фулітко, до 200 річчя Т. Г. Шевченка.(200 робіт);

Громадське об`єднання «Мистецка Угоча» 10 авторів (66 робіт), м. Виноградів;

Народне творче об`єднання  «Митець Верховини» 22 автори (38 робіт), м. Хуст;

Виставка Діани Добош і Маріанни Гаврило Графіка, живопис (54 роботи);

Панно «дивовижний візерунок» Виноградівська дитяча школа мистецтв ім. Бартока виставлялося у складі молодіжної виставки.

Фотовиставка «Чотири погляди» Виноградівські фотохудожники Іван Буркало, Андріана Нагорняк, Любов Штефан, Олег Ільчин;

Роберт Тиводор з фотовиставкою  «Було, є і буде», Виноградів;

Мілан Чейпеш «Права людини на фотодокументах»,  Виноградів;

Юрій Мельник «Погляд»  м.Іршава;

Також відбулися літературні  читання, організовував творчий танем  «Контраст»;

В додаток: зустрічі з художниками, фотографами, поетами, письменниками,  на пленерах і в майстернях. Майстер класи  з малювання і сольного співу. Всього 15 виставок.» – розказує  керуюча виставковою залою ІМПАСТО Валентина Костьо.

Скажіть,  будь ласка, Ви задоволені роботою  в ІМПАСТО та чи вважаєте свою діяльність роботою в загалі, в чому її цінність?

Працюю з любов`ю і натхненням. Рік минув дуже швидко, майже непомітно. Багато подій, людей, зустрічей, знайомств і вражень. Так, як почала працювати без будь-якої підготовки, приходилося все «схвачувати», як кажуть на ходу. На початку були сумніви, що не справлюсь, але й усіляких негараздів тоді було чимало. Та я використала один із своїх перевірених життям способів  – витримка, якщо йдеш до цілі. Я не могла і тепер не можу підвести тих людей, які довірили мені цю справу. І хоча вибір мене керуючою виставковою залою став несподіванкою для багатьох у Виноградові, та я звикла до такої реакції. Тому навіть десь з`явилася така собі здорова цікавість – змінити оте упереджене ставлення до мене в іншу сторону.

Цінність моєї роботи, а це все-таки робота, у вмінні бачити піщинку,  що стане перлиною. Адже виставкова зала знаходиться в підвальному приміщені, ніби перлина на дні океану, я там для того, аби, як промінчик світла в темноті, живити ту перлину.

Певно, мистецтво для Вас є окремим, особливим світом?

Це світ відвертості, інтимності. Бо твори мистецтва пробуджують в нас надзвичайну кількість відчуттів, які  по інтенсивності я прирівнюю до відчуття інтимності. Це стосується, як глядача, так і митця. Художник  «роздягається» першим,  глядач «долучається».

Це вже не просто інтимне споглядання, це акт. Чи не так?

Саме так. Ми оголені один перед  не тому, що голі, а тому, що відверті. А як інакше отримати задоволення? Буденний світ такий спресований, що тільки мистецтво може зняти з нас нами же накладений багаж. Зізнаюсь, мистецтво люблю до нестями. Це стихія, що живе в мені невідомо яким чином. Я не мала можливості отримати художню освіту, та життя дало мені унікальний  шанс – знайти в собі все, щоб отримати Себе. Це моя школа – досвід плюс бажання…

Досить, бо про мистецтво я можу говорити надто довго.

Чи виникають у Вашій «інтимній роботі» незручності, чи певні складності?

Напевно тільки в одному. Я виконую все сама: організацію виставок, підготовку, проведення відкриття, прибирання приміщення, відповідаю за збереження картин, анонсую у ЗМІ, пишу замітки і статті.  В деяких випадках приходилося самій вивішувати роботи, складати афішки, роздруковувати, розвішувати їх, затримуватися допізна і працювати по вихідних. А ще зиму перебути без опалення…Та це все закулісне життя, адже головне моє завдання – зустріти гостей, як справжня господиня, з теплою, привітною посмішкою. Мені не приходиться це робити штучно. Завдяки людям, що заходять я зрозуміла сама для себе, як багато я маю цього душевного тепла і що важливо для мене ділитися з ним. Від цього світ стає прекраснішим.

Ви маєте, якийсь свій підхід у спілкуванні вередливих творчих натур?

Певно, що так.  Стриманість та дипломатичність допомагають мені легко виходити з непростих ситуацій.

Що би Ви хотіли впровадити чи змінити в роботі ІМПАСТО?

Хочеться змінюватися самій в першу чергу, людей змінювати в позитивну сторону. Хочеться навчити людей любити мистецтво, але  в першу чергу, потрібно навчитися розуміти його. Бувають випадки, що проводжу невеликі лекції з відвідувачами, чи обговорення картини, стилю, техніки. Саме такі моменти пробуджують цікавість. Глядач сприймає це, як відкриття і наступні зустрічі (з мистецтвом) більш відкриті.  В цьому існує якийсь магнетизм… Із цих тоненьких магнетичних вібрацій створюється аура ІМПАСТО. І можу сказати, що цей процес досить швидко розвивається.

З технічної сторони хотілося б покращити інтер`єр, наприклад обзавестися декількома гарними та зручними диванчиками-кріслами. А то приїжджають гості на зустріч, чи журналісти інтерв`ю прийшли взяти у художника, а зручно присісти ніде. Для мене теж не облаштоване робоче місце належним чином. Дуже хотілося б покращити територію прилежну до будівлі. Ми знаходимося посеред  побутового ринку,  і вона дуже засмічена. Навіть до Дня Незалежності її не прибрали. Багато приїжджих, що заходять звертають на це увагу. А ще хотілося б працювати взимку в теплі…

Перебуваючи, майже безперервно, серед колориту мистецтва, у його аурі, його живописному житті… у вас лишається місце на свою особисту мрію?

Своїм питанням Ви вже дали відповідь, бо я мрію жити в творчості повноцінно і творчістю, як то кажуть, їсти і запивати.

А в ІМПАСТО мрію провести виставку власних робіт, але навіть не знаю коли це може трапитися. За браком часу (робота в ІМПАСТО забирає весь ліміт часу) я не маю можливості займатися живописом так активно, як раніше. Та і мій творчий процес пройшов неабияке реформування за останній період. Є задуми, цікаві ідеї, тож буду сподіватися, що щось зміниться в цьому плані на краще. Мені дуже не вистачає цього… Інтиму. Хочеться «роздягатися» і звичайно отримувати задоволення.

Що ж, розпусна Валентина Костьо, як зауважив фотохудожник Олег Ільчин: «Валя є рушійною силою Імпасто, яка перетворила його на культурний центр Виноградова»,  кокетливо  оголила перед читачами своє творче плече та присоромлено  лягла відпочити. Мені б і хотілося порушити її сон, але не буду, нехай спить до іншого разу. Адже це особистість, яку можна пробуджувати, яка пробуджує інших своєю снагою до творчості як у пері, так у пензлику. І це воістину приносить задоволення…

Того дня Господь спустився на землю, бо народилася ти.

Поцілував твої руки  й замість пальців невидимий пензлик розбовтав барви свої.

 А як чоло цілував то в зіницях опинилося небо зірок, одягнувши на голову твою слави Своєї вінок.

Тому ти ходиш по світу, як пава – замість волосся – бузок, замість рум’янця – забава і… повна душа діточок. Творчі дітки тріпочуть і рвуться із рамок усім пейзажам, натюрмортам… і навіть портретам в перекір. І хоч часом буває життя безбарвним, але… ти веселкова тож  в свою веселковість, не стомлюйся вір.

 Світлана КЕДИК