Лукаш і Мавка часів російсько-української війни

З приводу презентації книжки «Щасливою бути – це доля» Юлії Драгун

“Книга Юлії Драгун “Щасливою бути – це доля” – без сумніву вершина творчості відомої закарпатської письменниці, етнопедагога, поетеси, на чиї тексти написано десятки пісень” – говориться в анонсі до видання. Очевидно, що для цих слів були підстави. І аналіз твору допоможе нам краще зрозуміти зміст і особливості твору.

Кожен літературний жанр має набір необхідних  умовностей. Адже ніхто не скаже, що фільм “Термінатор” поганий, бо такого не може бути в житті.  Фантастичні обставини  завідомо приймаються як необхідний атрибут, глядач щиро вболіває  за героїв. Чи, скажімо, умовності в «Лісовій пісні»” Лесі Українки. Адже в житті ніхто  не говорить один з одним віршами, але цій незабутній історії про кохання ми продовжуємо вірити.

Все це хочеться нагадати, перш, ніж говорити про нову книжку прозових творів Юлії Драгун, мабуть, найтитулованішої закарпатської письменниці, лауреата Міжнародної премії імені Миколи Сингаївського, нагородженої численними відзнаками найвищого державного рівня, члена редколегії  всеукраїнських дитячих журналів та інших літературних видань. Але в даному випадку не в титулах суть. А в тому, яку систему умовностей закладено у її книжці, і яким є її місце в сучасному літературному процесі. І  якою є ця проза з точки читацького інтересу.

Проза Юлії Драгун за своїм підходом побудована за правилами особливого жанру ліро-епічного. У приватній розмові Юлія Драгун кілька разів називала свою повість поемою.  І тільки перечитавши книжку, я зрозумів, що це авторське визначення було не випадковим. Так, ця проза побудована за законами поеми.  Це зовсім інша система побудови образу, зовсім інший підхід і цією особливістю Юлія Драгун опановує окрему нішу на карті літературної прози. Про що йдеться?  Хотів би нагадати,  що Юлія Драгун  рік тому випустила книгу фольклорних записів “Ой віночку з барвіночку”, де виступила одночасно і записувачем автентичної народної творчості і оповідачем, носієм народної мудрості. Вся книга, всі коментарі до фольклорних зразків написані в одному народно-пісенному  стилі, в одному образному ключі, завдяки чому українська фольклористика отримала унікальне зібрання записів народних звичаів, пісень, оповідок. Народна мудрість, народна філософія стала тою потужною базою, яка допомогла Юлії Драгун створити подальшу прозову річ.

Основний твір книги “Щасливою бути – це доля” присвячений найактуальнішій темі українського сьогодення – долі молодих людей в умовах російсько-української війни. Уже 4-й рік українські сім’ї живуть у стані тривоги, оскільки Україна і далі кровоточить внаслідок підступної агресії північного сусіда. Подіям саме на східному фронті, присвячена вся повість. А назва книги звучить наперекір темі й наперекір обставинам. Світла назва і врешті світла сама оповідь попри важкі воєнні випробування. Цей настрій вловили й видавці “Українського пріоритету”, які готували книгу до друку.

“Дорогий юний читачу”, починає свою передмову письменниця Леся Пилипюк, тим самим  підкреслюючи ще одну особливість повісті – ця книга написана для тих 14-16-літніх юнаків та дівчат, які впізнають у  повісті свої думки, настрої й переживання. І на цю особливість теж варто зважити, якщо говорити про особливості написаного. Письменниця чітко визначає поняття добра і зла, правди і неправди, вірного і помилкового життєвого шляху. В умовах нинішньої моральної аморфності це особливо важливо. “Свій талант і майстерність у цьому творі авторка розкрила сповна. – продовжує Леся Пилипюк. – Вона зуміла вивести правдиві і цікаві образи юних українців, молодих захисників держави. Зуміла глянути на світ їхніми очима, та, як і вони, мислити і мріяти, вірити, боротись і перемагати.”

Досвідчений читач і сам  відразу помітить, що повість не схожа на традиційні твори із звичною реалістиною системою образів. У діалогах, у описах природи й подій відразу відчувається стилістичне піднесення, поетичність. Все підпорядковано народно-пісенній ритміці й образності.   Вона відчувається  уже в першому діалозі між двома дівчатами-випускницями. Це не просто персонажі, це  носії тієї фольклорної системи, у руслі  якої починається оповідь. І читачеві варто бути готовим до цієї народно-пісенної особливості. На пропозицію зірвати квітку головна героїня відповідає саме в заданому жанровому стилі

– Нехай цвіте бузок і вабить своєю красою і пахощами інших. А ми наступного року прийдемо і будемо знову радіти цій красі.

У повісті велика кількість віршів, які пише головна героїня і які вона розповідає з тої чи іншої нагоди. Причому  написані вони саме в тому ж народно-пісенному ключі, в якому написана книга в цілому.

Ой прийшла весна красная

У рясці-віночку,

Принесла вона в долонях

Зелен-писаночку

При тому, що всі описи подальших подій максимально підсилені фольклорними мотивами, Юлія Драгун зуміла  відверто і при тому тактовно передати переживання дівчини, яка вперше закохалася , її очікування, тривоги, сумніви, радість. Письменниця вміє коротким порівняннм передати переповненість почуттями, щасливий настрій від першого побачення  на танцях “Прощаючись, ніжно поцілував руку, а Яна мов той метелик випурхнула з його рук  і за мить була в машині.” 

Безперечно найсвітлішими барвами описані їхні побачення, деякі образи очікувані і разом з тим примушують згадати не лише українську народну творчість, а й несподвано зустрічаєш образи з французької пастушої поезії. Як тут не згадати про юнгівську систему архетипів у світовій культурі. “А тихий ранок зустрічав день, припрошуючи “Ти не спіши друже, прийшла пора молода. Хай побудуть довше разом. Їхнє кохання зацвіло вишневим цвітом. І цей цвіт усіх нас чарує…”. Знавці пасторальної поезії, мабуть, згадають дуже схожі рядки з європейської літератури.

І ось у  долю молодих людей вривається війна. І в описі її знову підкреслена фольклорна складова. відмінність від традійної прози.

Тих читачів, хто зумів довіритися образній системі Юлії Драгун, чекає одна з найсильніших сторінок повісті – “У вухах зашуміло, ніби гуділи літаки і кидали страшні чорні бомби… Чому туман кругом. Я нічого не бачу! Чому стало так темно? Де сонце? Мабуть, його закрили ворожі літаки. Небо також потемніло і зорі десь поховалися від страхіття війни. Що це з нами коїться? Боже, допоможи вийти з цієї чорної пітьми. Озвись, прошу. Звільни сонечко з полону, хай нам засяє…”  Це війна. Настрій і гаряче дихання війни відчутно на кожній сторінці, але, виявляється, все це можна описати без використання картин бруду й кривавих бинтів по дорозі, без понівечених мертвих тіл, без брудних слів, хоч цього, на жаль, вдосталь на війні.  До речі, більша частина повісті присвячена подіям на фронті, куди головна героїня поїхала волонтеркою, щоб бути ближче до коханого.

Ще одна особливість прози  Юлії Драгун – делікатність у мові й образах, чіткі моральні орієнтири, її персонажі дотримуються мудрих материнських настанов. Уляна  (оповідання “Кохання з портрета”)  відмовляє своєму обранцеві залишитися з ним до весілля і, поцілувавши його, йде додому.

Мало того дивовижним чином у книзі нема жодного негативного персонажа. Хтось міг помилитися, хтось через брак виховання міг вчинити неправильно, але в підсумку для всіх є виправдання й пояснення.

Завершується повість як і два інші твори цієї книги – “Кохання з портрета” й “Моя рятівниця” – щасливо, підтверджуючи назву і життєствердний народний настрій.

“Це була найкраща пара на цілому  світі. І ніби час зупинився, коли вони кружляли у весільному таночку. Наче в своєму кораблику, який пливе по морю, що не знає меж. Їхній кораблик  увесь був уквітчаний пелюстаками синьо-жовтих квітів – як прапор нашої країни”.

 Повертаючись до сказаного в перших рядках  рецензії, хочеться уточнити, що це одна з багатьох досягнутих вершин Юлії Драгун. Думаю, знайомство з подальшою творчістю письменниці обіцяє чимало відкриттів.

P.S. 

У читальному залі виноградівської ЦРБ відбулася дивовижна презентація повісті «Щасливою бути – це доля». Це було вражаюче дійство, міські бібліотекарі разом зі студентами Виноградівського коледжу Лілією Кливець, Едуардом Декетом, Варварою Стерляніковою, Христиною Боклажук, Ріхардом Гейрушем інсценізували уривок з книжки, передавши поетичну стилістику повісті. Діалог між молодими людьми на бібліотечній сцені нагадував незабутню сцену з «Лісової пісні». Сучасні Лукаш і Мавка вразили глядачів світлими стосунками, які зароджувалися на тлі глобальних подій.  

Із важливою подією Юлію Драгун привітали в.о. голови Виноградівської РДА Наталія Костелеба-Веремчук, директор  Виноградівської ЦБС Катерина Вашкеба, шанувальники її творчості Марія Селехман, Василь Січ, Юрій Продан… Великий букет квітів письменниці подарував син Володимир.

 Василь Горват