Його природнім даром було слово і перо

Життєвий і творчий шлях Івана Драгуського був яскравим, насиченим, але досить коротким. Прожив неповних 33. За час, відведний долею зробив багато корисного і доброго. Окремі свої  задуми зумів втілити, реалізувати і внести в життя.

Народився 20 квітня 1927 року в Нижньому Селищі Хустського району. В бідній селянській родині завжди цінувалася праця на землі. Добре запам’ятав день, коли по селу гордо крокував з матінкою в перший раз до школи. Вісім років провчився. П’ятнадцятирічним юнаком подався у найми. Треба було заробляти свій щоденний хліб. Не полишала його жага колись вибратися у інші світи. Підійшов жовтень 44-го. Визволення краю. Разом із сільськими юнаками та дівчатами ще неповнолітній юнак записався в ряди добровольців. У Сваляві пройшов короткочасне навчання. Новобранець із Нижнього Селища відбув на фронт у складі ІV-го Українського фронту. Йому випало воювати на Дуклянському перевалі, визволяти міста та села Чехословаччини і Польщі. За запеклі бої і звільнення міст Ружемберг та Оломоуц наказом Верховного Головнокомандуючого Івану Драгуському та його бойовим побратимам двічі була оголошена подяка… На фронті отримав поранення. Дочекався закінчення війни. Груди вчорашнього вісімнадцятирічного солдата-фронтовика прикрасила пам’ятна медаль «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». Звільнений з рядів Збройних сил знову повернувся додому. В Ужгороді відкривається Закарпатський обласний український драматичний театр. Молодого фронтовика Івана Драгуського туди взяли артистом та помічником режисера. Швидко пройнявся тою творчою атмосферою, яка запанувала в новоствореному колективі. Наполегливість, підготовка сцени до вистав, перші публічні виступи, заслужений успіх, гастрольні поїздки по селах і містах краю захопили його. Як робсількор почав дописувати в газети. Читалися подані ним інформації з інтересом. Його підмітили і запросили на газетну роботу. Погодився. Пішов спочатку інструктором Хустської районної газети, потім завідуючим відділом обласної молодіжної «Молодь Закарпаття». Далі став секретарем газети «Зоря комунізму» політвідділу Іршавської машино-тракторної станції, відтак – редактором газети «Ленінським шляхом» політвідділу Тересвянської машино-тракторної станції (МТС). Молодого журналіста всеціло поглинула робота.

В 1953 році Івана Дмитровича направляють у вищу партійну школу в Києві. Із вищою освітою у 1956 році отримує нове призначення і затвердження редактором Виноградівської районної газети «Прапор комунізму». Разом з дружиною Марією Василівною та дітьми Ольгою та Ярославом поселяються на вулиці Маяковського, 6. Цей період в його одинадцятирічній журналістській діяльності  виявився найпліднішим. Тут найповніше розкрився його талант як газетяра і здібного організатора. В полі його зору постійно перебували розвиток і досягнення промисловості, сільського господарства, медицини, освіти та культури Виноградівщини. Частенько бував у робітничих та сільськогосподарських колективах району, на фермах і бригадах, відділеннях… Все це давало можливість ширше вникати у багатогранне життя трудівників Виноградівщини, їх внесок у народне господарство. Його змістовні статті, репортажі, нариси, фейлетони друкуються в районних, обласних та республіканських газетах. Головні герої його творчості – прості трудівники, земле,- і працелюби, творці своєї долі.

Іван Дмитрович брав активну участь у створенні обласного відділення Спілки журналістів. Був обраний членом його бюро. Колеги по перу висунули Івана Драгуського делегатом першого з’їзду журналістів України. Цей доброзичливий, чуйний, уважний, енергійний і життєрадісний чоловік скрізь користувався непохитним авторитетом.

У краєзнавчому відділі центральної районної бібліотеки у книжковому ряду, до цих пір лежать невеликі за розміром, видані 1962 року в Закарпатському обласному книжково-газетному видавництві в Ужгороді (редактор Фелікс Кривін) дві книжечки «Господар землі» (про Героя Соціалістичної праці, голову колгоспу «Жовтнева перемога» Антона Співака) та «У рідному домі» (про бригаду молодих виноградарів у Великих Ком’ятах, до якої увійшла молодь трьох сіл, об’єднаних в колгосп імені Ватутіна; про подружжя Петра та Марії Доманич, які в Оноці звели новий дім і всім селом справляли новосілля; про Марію Петровку – ланкову, яка своїм єством відчула як жити і працювати по-новому; про Вільму Мондич, гідну високого довір’я  сільських трудівників Виноградівщини, які висунули її кандидатом в депутати Верховної Ради СРСР…).

Це сталося на трасі між Теплицею і початком вулиці Герцена при в’їзді до Виноградова. …При загадкових обставинах 10 травня 1959 року загинув Іван Драгуський. Вже без чоловіка через місяць Марія Василівна народила сина Іванка. Заочно закінчила Мукачівське педучилище. З 10 серпня 1967-го стала завідувати шостим міським дитсадком. Потім їй випало відкривати восьмий  міський дитячий садок. Трьох дітей жінка поставила на ноги. Дочка Драгуських Ольга проживає в Ужгороді. Очолює туристичну агенцію «Анатолія». Має доньку Анатолію та двох внуків Ольгу і Радика. Син Ярослав проживає у Виноградові. З дружиною Сільвією Олександрівною виховали двох дочок Мирославу та Ольгу. Молодший Іванко висвятився в монахи. Був намісником православного храму в російському місті Заволжську Іванівської області, де і похований. Марія Василівна померла у грудні 1981-го року і похована у рідному Виноградові.

Марія Конкіна