Знов весна на білім світі

У неї польське коріння. У свій час дід Станіслав Левандовський з-під Кракова перебрався на Житомирщину.

У селі Ягоденка придбав клаптик землі. Звів хату. На чорноземі почав вирощувати хміль. Заклав сад. Зайнявся бджільництвом. На ставку виловлював рибу, в’ялив і коптив бичків та карасів. Пережив розкуркулення, голодомор 33-го обірвав його життя. Коли сини підросли, Франц вивчився на машиніста. Одружився. У містечку Константинівка на  Донеччині вивозив готову склотару із місцевого склозаводу. Мама мала вищий розряд. Гарно шила верхній одяг. Працювала в кращому в місті ательє мод. 23 серпня 1937 року вона народила другу донечку, яку назвали Аннель.

Далі почалася Друга світова війна. Нальотами ворожої авіації розбомбило потужній хімзавод, хлібопекарню. Уламки цегли і каміння лежали розкидані навкруг. Люди ховалися у сховищах і де як могли. Опір народу наростав.  Партизанські наскоки лякали окупантів. Під укіс ішли ворожі поїзди, у повітря злітали вантажні автомашини.

Якось, у центрі міста, підпільники вбили поважного офіцера з гестапо. Німці вчинили облаву. На площу зігнали всіх мешканців міста. Кожного десятого чоловіка змусили вийти з натовпу на крок. Вибраних вишикували в ряд. Між ними побачила батька. На очах присутніх їх розстріляли і скинули у наспіх вириту в парку яму.

З Донбасу майже місяць добиралися до Житомира. Подолали немало лиха і труднощів, але дочекалися кінця війни. Тут закінчила десятирічку. Вирішила поступити на медичний факультет Ужгородського державного університету. Здала екзамени та не добрала балу. Вже хотіла повертатися додому. В деканат заглянув Петро Іванович Попдякуник. Зустрівся з абітурієнтами, котрі витримали іспити, але не пройшли по конкурсу. У Виноградові відкривалося нове  медичне училище. Проводився перший набір у спеціальну групу, яка мала готувати акушерок для пологових відділень. Так, волею долі, вона опинилася в Виноградові. З різних кінців  країни у групі навчалося 27 дівчат. Швидко потоваришувала з Любою Лихошва, Софією Уманець, Лідією Головань, Ганною Буряк, Ядвігою Поломарчук, Лією Уваровою, Ольгою Кропивницькою, Магдалиною Бесага. Свій досвід і знання їм охоче передавали досвідчені медики і педагоги. М.М. Ленчур, подружжя Й.П. та В.Н. Добра, Й.Ю. Бідзіля, Б.К. Кров’якова, Г.В. Руда, Л.П. Федорова, К.Й. Зеленяк, Л.В. Штефан, П.І. Солич, Н.В. Зундберг…

Випустилася в 1956 році. Працювати почала в Берегівському районі. Спочатку  в селі Липове, потім в Чопівці. Через рік полька Аннеля Левандовська та угорець Адальберт Чорба одружилися. Вона переїхала до чоловіка в Виноградово. Народила  трьох синів Адальберта, Валентина та Івана. Працювала у пологовому відділенні. Далі трудилася у процедурному кабінеті, у клінічно-діагностичній лабораторії для хворих. Не зчулася як пронеслися роки. За її плечима 41 рік трудового медичного стажу. Стала вона і ліквідатором ЧАЕС. У 1986 році світ святкував Великодні свята. Її викликали у відділ кадрів. Там уже були водій швидкої допомоги Іван Штефан, фельдшер Іван Гоздик та лікар Анатолій Маслянчук. Їх відряджали у зону Чорнобильського лиха. Збір короткий. Завтра вранці вирушають у дорогу. Взяти з собою найнеобхідніше. Наступного дня їм видали медикаменти і машиною вони вирушили до Мукачева. Туди вже прибули швидкі з Ужгороду, Берегова, Мукачева, Хуста… На місці збору сформували колону, яку супроводжувала міліцейська «мигалка». До вечора добралися до Рівного. Заночували у місцевому готелі. Після легкого сніданку наступного дня поїхали у напрямку Полісся. Першу ніч переночували в машині. На ранковій нараді їм видали білі халати, розбили на групи і визначили обсяг робіт. Хтось поступив у приймальне відділення. Когось послали обслуговувати місцеві виклики. Дехто опинився в лабораторії. А когось залишили у готовності номер 1 – надавати невідкладну допомогу найбільше потерпілим людям. Харчувалися в столовій. Спали в великій залі, розрахованій на 30 чоловік. По кілька разів на день ставали під душ. Підкисленною водою машини поливали вулиці та тротуари містечка, подвір’я установ, де скупчувалися люди, що відпрацювали зміну в зоні. Медики робили свою роботу: замірювали тиск, степінь радіації, надавали допомогу потерпілим, брали аналізи крові. Працювали вахтовим методом. Всі добре усвідомлювали, що від чесно виконаної тут роботи залежить чиєсь життя, дитинство. На очах людей пустіли села. Вивозилася велика рогата худоба, свині. Десь крячали качки, гелготіли гуси, кудкудакали кури. На пост почергово заступали військові та правоохоронці. Цілодобово вони охороняли народне майно від зайд і мародерів. Всі служби добросовісно виконували свій обсяг робіт. Свій строк тут відпрацювали і виноградівці. Відмітили свої командировочні посвідчення і знову повернулися додому. Через кілька років довелося заново відвідати ці місця, аби взяти документи підтвердження про свою причетність до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. 10 жовтня 1995 року вона отримала посвідчення. У нім вказано, що Аннелі Францівні Чорба присвоєна друга категорія ліквідатора.

На якусь мить задумалася.

– З болем у серці згадую своїх колег. Передчасно пішли з життя – Іван Штефан, Михайло Керечан, Іван Гоздик, Жанна Шондолій…, – сказала вона. – Дякую долі, яка мені відміряла 79. Звертаюся до молодих, щоб пильно берегли красу і чистоту навколишнього довкілля, тишу і спокій землі, яка так потерпіла від радіації, а зараз здригається від вибухів військових снарядів на Сході України. Так хочеться миру, злагоди і любові у суспільстві. Бо знов буяє весна на білім світі, радує серце оновленням землі.

Марія Конкіна