Відомі постаті Виноградівщини. Лютий

Цього  року  місяць лютий дарує день народження Юрія Червака – доктора фізико-математичних наук, Катерини Вашкеби – директора Виноградівської централізованої  бібліотечної системи, Федіра Сільваші – художника, Юрія Потокі – поета.

Юрій Юрійович Червак  народився 2 лютого 1935 року в с. Теково Виноградівського району. Навчання в середній школі, згодом – студент математичного відділення  фізико-математичного факультету УжДУ. З  62-го року минулого століття починається його науково-педагогічна робота, як старшого групи програмістів обчислювального центру УжДУ. У наслідку цієї діяльності Юрій Юрійович стає автором навчального посібнику «Електронная вычислительная машина «Минск-14» и программирование» (1964).

Невдовзі навчання в аспірантурі, захист дисертації, присвоєння звання доцента по кафедрі обчислювальної математики, посада завідувача кафедри, випуск ще одного посібника «Лексикографический поиск задач дискретного програмирования», захист докторської дисертації, зрештою присвоєння звання професора. Ось приблизно таким є його хронологічний алгоритм у навчально-науковій сфері.

Найважливіші наукові результати Юрія Червака одержані в теорії оптимізації, її застосуваннях, а також багатокритеріальній оптимізації. Побудовані ним математичні моделі та методи їх аналізу здобули практичне визнання й реалізовані в офіційно створених пакетах прикладних программ. Він брав участь у виконанні важливих науково-технічних программ СРСР, зокрема в створенні автоматичних та автоматизованих систем управління в кораблебудуванні, у військово-морському флоті, літакобудуванні та освоєнні космосу.

Загалом, Юрій Юрійович опублікував  понад 70 наукових праць. Впродовж життя займається  пропагандою знань з інформатики. Є членом різних державних Комітетів, асоціацій  в галузі науки і техніки…

11 день лютого 1955-го знаменує день народження Каталіни Гейзівни Вашкеби.

Ювілей у 65 років символізує тривалий  трудовий стаж та насичений життєвий рукопис.

Каталіна Гейзівна діючий директор Виноградівської централізованої бібліотечної системи (ЦБС). Саме тому її життя доречно асоціювати з Книгою. Розгортаючи сторінки вбачаємо результат великої багаторічної роботи. Стартуючи з народження, до речі Каталіна Гейзівна вродженка смт Буштино, що на Тячівщині, пройшла шлях навчання: спочатку у школі, згодом  у Хустському культосвітньому училищі, насамкінець – у  Київському державному інституті культури ім. О. Корнійчука та досвіду від бібліотекаря сільської бібліотеки до директора ЦБС.

«Одним із найважливіших трудових і творчих надбань Каталіни Вашкеби є те, що вона зуміла згуртувати навколо себе таких же бібліотекарів-новаторів, як і вона, тих, які прагнуть знати і застосовувати в себе найновіші, найефективніші технології» – висловлюється  відносно ювілярки Василь Густі, голова Закарпатської обласної спілки письменників України.

Оцінка людини-письменника не потребує доводів чи розвінчувань стосовно фаховості Каталіни Гейзівни, адже його книги та книги, таких як він, завдяки і її праці також, надійно зберігаються на бібліотечних полицях,  більше того – несуть свою цінність читачу.

Варто зауважити, що директорка Виноградівської ЦБС не обмежує себе лише бібліотечними справами, повною мірою поєднує улюблену роботу  з проектною діяльністю,  зумовлюючи цим участь бібліотек району, вже понад 10 років, у різних грантових конкурсах. Це та ланка наполегливої праці, що дала певний розвиток бібліотечної системи відносно комп’ютеризації та використання сучасних технологій, а отже більш якісного та інноваційного підходу до обслуговування користувачів бібліотеки.

Та окрім усього вище сказаного, Каталіна Вашкеба – жінка, мама, бабуся, подруга, приятелька… Народжена під знаком Водолія, певно, саме тому  володіє  безмежною цікавістю і здатністю цікавитися будь-якими аспектами життя. Тож, має цікавий життєвий досвід формування, як особистості так  і звичайної людини покликаної відтворити маленьку культурну безпечність у світі, що стрімко біжить за часом. Сучасність вимальовує нові стандарти, правила та догми від поведінкових актів суспільства до вподобань  чи то в літературі, чи то музиці, чи побуті… Але є чинник, що змушує її працювати на результат незважаючи нінащо.

Двадцяте лютого далекого 1960-го приводить у цей світ майбутнього художника Федіра Сільваші.

І чи міг він знати, що його роботи матимуть місцеві цінителі мистецтва; знаходитимуться у приватних колекціях в Ізраїлі, Канаді, Угорщині, США, Чехії, Словаччині?…  І взагалі, найкращим і найціннішим подарунком на будь-які урочистості у нашому краї вважатимуть картини Сільваші.

Знак питання впродовж років наполегливої праці переростає у відомість, навіть славу одного з митців місцевої когорти художників, який сьогодні  є учасником об’єднання «Мистецька Угоча».

Полишивши позаду життєвої стежини навчання у школі, Московському університеті ім..Крупської, армійську службу, роботу в райпобуткомбінаті, згодом будинку культри, де впродовж років створив сотні вивісок, оформлень тих чи інших подій й зрештою лишився незмінним своєму покликанню  малювати картини … Ось так, від «Чарівного пензлика» до визнання.

«Тоді, в Будинку піонерів,  вела гурток  Євдокія Панасівна Пацкан, то ми з Володею Симулик, Юрієм Продан  ходили туди навчатись. Вже  у віці 12-13-ти років я розумів, що буду малювати. А у таборах «Юних художників» проводив чи не всі канікули і літні, і зимові. Маю собі полестити, бо там з нами займались  корифеї Закарпатської школи живопису… » –  розповідає в одному з інтерв’ю «Нічого, нічого, з нього буде художник»,  ювіляр.

«Немає нічого достовірнішого, ніж реальність. Відтворення її на полотні в найбільш оптимальній і реалістичній формі – це повага до цього світу, до кожної індивідуальної його частинки. Стиль живопису Сільваші саме такий» – зауважує художниця Валентина Костьо.

З нею важко не погодить, адже тільки  у Виноградові є Федір Сільваші, і тільки він саме малює, а не пише не претендуючи на геніальність світової художньої класики, хіба що на вподобання свого особистого, облюбленого погляду бачити природу такою як є…

Якщо раптом, хоч це і не дивно,

Ти почуєш бажання моє

Й подаруєш мені колись сина,

Буду вічно кохати тебе.

Разом з сином тебе понесу я

На найвищу вершину гори,

Я за нього весь світ подарую

І помру, якщо скажуть: «Помри».

Хіба треба ще більшого щастя,

Як ростити нащадка свого!?

Хіба треба ще більшої власті,

Як навчать власті правди його!?

Подаруй мені сина, єдина.

Я навіки залишусь твоїм.

І в серця наші щастя прилине,

І наповниться ним весь наш дім.

 Юрій Потокі

Кажуть, поети – посланці від Бога. Адже відчувають глибше, чуйніше… Це своєрідні посередники між Творцем і творінням.

21 дня місяця лютого ми згадуємо ще одного ювіляра – Юрія Потокі 1955-го року народження.

Звичайне життя селянина, вродженця с.Онік: закінчив школу, Виноградівське медучилище, та філологічний факультет УжДУ,  служба у армії, вчителювання у Широківській школі, створення сім’ї.

Ось такий нехитрий алгоритм життя. І єдиний привілей – поет, посланець від Бога.

Світлана КЕДИК