Малює свою Україну сонячними дивобарвами мрій

В останню суботу весняного місяця,29 травня,  на вказану у афішах годину, у Виноградові, на міську вулицю Олени Гандери, 7, де зараз розташована виставкова зала «ІМПАСТО», групами і поодинці стікались люди. Прямували вони на персональну виставку художніх творів Федора Сільваші.

Збиралися шанувальники його творчості. В гурті вже стояли художники Петро Коцан, Іван Гецко, Йосип Токач та Олександр Маренич. Біля них опинився підоспілий з Петрова майстер пензлю Тіберій Генці. Разом друзі  і вирішили привітати іменинника сьогоднішньої культурно-мистецької події, члена художнього об’єднання «Мистецька Угоча» Федора Сільваші. По черзі, у дужих чоловічих обіймах опинявся не високого зросту, кремезний з борідкою чоловік. Звідусіль до нього люди простягали руки для міцних потисків. Не встигав відповідати привітанням іменитих гостей та численних друзів, з якими товаришує роками.

…Народився 20 лютого 1960 року в місті Виноградові. Те, що хлопчик лівша, першою помітила його вчителька початкових класів. Але це ніяк не  завадило Феді гарно малювати. На його дитячі малюнки звернула увагу Одотя Панасівна Пацкан. Жінка набирала дітей у свій гурток «Чарівний пензлик» при Виноградівському Будинку піонерів. Вона одразу оцінила роботи школяра і відчула, що з ним варто позайматися, попрацювати, щоб іскорка Божого таланту хлопчика не пропала, а укріпилася, розрослася і дала свої щедрі плоди.

Протягом п’яти років Федя відвідував її гурток. За всіх довше затримувався на заняттях кожного разу прагнучи домалювати свій новий малюнок. На першу виставку його роботи потрапили на День захисту дітей. Насичені яскравими кольорами його роботи одразу привернули  увагу не лише його однокласників, але й  батьків. Красувалися тоді дитячі роботи на паркані реформатської школи. У них оживала уява школярів про навколишній світ, їхнє бачення навколишнього оточення. Федір тоді малював те, що припало до його душі – рідна околиця, гарні куточки міста, шкільне життя, відпочинок класу на природі, гру школярів з м’ячем на футбольному полі…

Взимку і влітку школяр Федір Сільваші відпочивав у дитячих таборах «Юний художник» в Уклині, Сваляві та Перечині. Тут з обдарованими дітьми області постійно працював визнаний педагог з Ужгороду Золтан Степанович Баконі (це його живописну  школу майстерності пройшло близько 700 художників рідного краю).  Після 8-го класу підліток подався до Ужгородського училища прикладного мистецтва. Екзамени здав усі, але не добрав потрібного прохідного балу. Влаштувався працювати малярем. Однак мрія стати художником постійно жевріла в його серці, не давала йому спокою.

Коли прийшов час, призвався до війська. У армії теж займався малюванням. Виготовляв і розписував стенди, наглядну агітацію, агітаційні плакати та лозунги до свят – це був не повний перелік того, що приходилося йому робити. Командуванню частини подобалися його роботи. Федора Сільваші не раз  нагороджували додатковою порцією обіду, звільненням у місто, додатковою відпусткою до батьків. Після завершення строкової служби знову повернувся додому. На танцювальному майданчику запримітив засмаглу на сонці, чорнобриву дівчину. З першого погляду сподобалась йому. Вже чрез місяць з Магдалиною грали весілля. Свій медовий місяць молодожони провели в Москві. Щодня вони оглядали зали Третяковської галереї, милувалися шедеврами світового живопису. І ось, уже 40 років у парі . Виховали 2-х дочок Олесю та Катерину, радіють 12-ти річному онукові Єгору, який як і дід захоплюється малюванням і зараз проживає в Криму…

У 1982 році витримав вступні іспити і був зарахований у Московський художній університет імені Надії Крупської. Однак провчився в нім рік. Федір Степанович  захотів малювати в своє задоволення. Те, що припало до його душі, в короткий термін оживало на його полотнах. Як художник-декоратор 20 років проробив у районному побутовому комбінаті. Завжди рівнявся на старших колег Миколи Ігнатика, Павла Кутлана, Миколи Горонгозова, Василя Худана…В роки незалежної України став художником оформлювачем при міському будинку культури. До всіх святкових подій, фестивалів «Кришталеві Грона», «Великодні писанки», «Карпатський Пегас», творчих звітів митців, учасників художньої самодіяльності Виноградівщини, колядницьких молодіжних гуртів, до батьківських концертів вихованців дитячої школи мистецтв імені Бейли Бартока та танцювального колективу «Галактика», до свята-конкурсу жіночої вроди «Міс Виноградів» ним були дуже вдало оформлені авансцени. Вони придавали святковості, гарного настрою та чарівної неповторності і задоволення від цих заходів усім  глядачам, присутнім у залі.

Як художник Федір Сільваші працює у трьох напрямках: пейзажі рідного краю, унікальні історичні та пам’ятні місця Закарпаття та живописні натюрморти з овочами, фруктами різнобарв’ям лугових, польових, садово-паркових та квітів, що наші матері розводять вдома на грядках (чорнобривці, рута, жоржини, айстри, майорці, піони, барвисті магнолії та декоративні соняхи і бузок).

На цей раз на огляд поціновувачів свого таланту Федір Степанович виклав 60 картин. З натюрмортів ним вражаюче написані полотна «Бузок», «Піони», «Соняшники», натюрморти з кавунами та «Золоті грона винограду»…

З пейзажних картин захоплюєшся написаними в різні пори року полотнами «Ранок», «Літо», «Осінній день», «Золота осінь», «Зима в Карпатах», «Затока біля моста», «Тиса біля Малої Копані», «Лісовий потічок», «Гірська річка», «Тарзанка», у спекотний день діти залюбки розгойдувались і з неї стрибали у прохолодну воду Тиси…У полі зору художника постійно перебуває рідне місто Виноградів. Ним написані картини «Римо-католицький костел Вознесіння (історична пам’ятка з часів ХІІІ-ХV столітть, під яким у 1974 році знімалися кінокадри фільму «Табір прямує  в небо)», «Палац Перені», «Міський будинок культури», «Центральна вулиця Миру у морозний день», «Вид на місто з Чорної гори», «Міський фонтан», «Монастир францисканців імені святого Іоана Капістрана»…Федору Степановичу згадалося перша його наставниця Одотя Панасівна Пацкан, яка в день його сорокаріччя привітала словами, що в майстерності живопису і накладанні свої сонячних мазків на написані полотна він переріс її і тому дарує йому пензлі та фарби, щоб його роботи цінувалися у всьому світі. Наче у воду дивилася: у приватних колекціях опинилися його картини у Ізраїлі, США, Канаді, Угорщині, Чехії, Словакії…

Федір Степанович повний задумів і мрій. І хай дивує світ своїми неповторними роботами, які швидко розходяться між шанувальниками його творчості і приносять задоволення тим, хто їх придбав.

Марія Конкіна