Чорна гора

З наукової точки зору це всього-на-всього острівна гора, бо не є частиною жодних гірських хребтів чи масивів, до того ж давно згаслий вулкан. Унікальність рослинного та тваринного світу дали їй можливість зайняти вагоме місце у Карпатському біосферному заповіднику. Заповідна територія тягне за собою ряд обмежень (заборона вирубки, полювання…), але ж ніхто не стоїть на заваді того, щоб насолодитись її неповторною красою та поринути в цей таємничий і недосліджений світ.

Хто дав цю назву невідомо, але легенд з цього приводу є багато. Одна з них оповідає, що колись, як було тут тільки маленьке поселення, в густих та мало прохідних лісах загубився місцевий селянин. Було моторошно і страшно, бо не міг знайти виходу. І раптом натрапив на якусь печеру. Заглянув в середину і обомлів, бо перед ним виблискувала незліченна кількість золота. Посередині ж лежав хрест, а поруч сидів старий чоловік, що стиха промовив до нього: «Допоможи, потримати хрест. За це візьмеш собі золота скільки будеш бажати». Довго вагався селянин, але жага наживи таки взяла верх, тож погодився. Але як тільки підняв цю ношу, зрозумів, що був то сам нечистий, а йому повіки не вирватись з цього полону. Кажуть і тепер у похмуру, вітряну погоду чути його крики, сповнені туги та жалю. Так це було чи не так, але за вершиною закріпилась, відтоді, назва «Чорна гора».  

Печера тут насправді є. В «Історії Австро-Угорщини» згадано, що на вершині пагорба (Чорна гора) знаходиться печера, схожа на підвал. Це рукотворне диво, простягається вглиб десь на 30 м., та закінчується невеличкою водоймою, що серед місцевого населення отримала назву «Морське око». Хто і для чого її вирив невідомо, може перебували тут опришки, або тамплієри ховали своє золото, і найнеймовірніше, що був то тунель, що виходив аж до Тиси.

Печера У “Чорній горі” – “Морське Око”

Легенди легендами, але яким би «чорним» та таємничим минуле в неї не було, крім символічного значення, Чорній горі знайшли також і практичне застосування, засадивши виноградниками. Її схили стали чудовим місцем для численних виноградних кущів, які зігріті ласкавим сонцем, у вмілих руках місцевих трудівників дали «напій богів», що прославив цей регіон по всьому світу.

Виноградники майже всі вже занепали, та й королі не керують цією місцевістю, а гора і понині стоїть споглядаючи за містом.

Валентина Горнецкі

 Спеціаліст з туризму