Був і такий день в історії Виноградова

Я ніколи не любила історію, бо завжди вважала, що вона написана кров’ю. Жадоба людської крові – страшна сила, сила, що породжує почуття.

І врешті решт, кожен по-своєму трактує чуттєвість – це те, що дозволяє нам залишатись людьми. Незалежно від того, що саме ми відчуваємо: любов чи ненависть, гнів, чи радість, біль чи піднесення…

У кожного своє життєве призначення, адже навіть Юда Іскаріот виконав те, що мав виконати.

А от уже зовсім інша справа навчитись сприймати речі, такими, як вони є. Не засуджувати, а розуміти. Та де там, розумом осягнути навмисне приречення болю, як фізичному так і моральному. Годі й казати після Небесної Сотні і тисяч загиблих у війні Росії проти України…

Це нормально відчувати біль, співчувати…. Навіть ненавидіти в знак солідарності, солідарності з совістю. Тільки, норма – поняття відносне. Тому для когось нормально – гнівити Бога власним лицемірством перед собою та людьми.

Кожна мить, то є складова нашої з вами історії. Історія України наслідує жагу волі з покоління в покоління. І власне, та омріяна мета таки набуде свого втілення, бо в будь-які періоди історії є сильні Духом, саме ті, які її творять. Насправді світ рухають ідейники, безумні по своїй суті, але цим і прекрасні, і сильні, і вільні. Вільні від загальноприйнятих догм і принципів.

Адже, не соромно виявляти слабкість перед гірким змістом життя. Соромно залишитись осторонь, по інший бік історії – забуття.

1 грудня 2013 року Виноградів отримав свій перший Майдан. В знак солідарності з Майданом у Києві. Того дня, кількасот людей вийшли на площу Миру, аби висловити незгоду з політикою колишньої влади в особі Віктора Януковича та його соратників з Партії Регіонів. Щотижнево акції протесту ставали дедалі численніші. Це був маленький вогник непокори та разом з тим – частка великого вогню, що з кожним днем, не на жаль, а на щастя зароджувався в душах пересічних українців. Чи могли «запалені» українці знати майбутнє, аби попередити втрати найдорожчого – життя?

«Революції без крові не буває» – завжди казала подруга. Думаю, знаючи історію, усі це розуміли, може, тільки не усвідомлювали масштаби крові.

Та це і є суть людської гідності, коли ти чиниш свідому дію за покликом Духу.

Тими днями, хтось рушив у бік історії, хтось – у бік забуття. Адже у кожного свій вибір.

Сьогодні мені не хочеться осуджувати вибір будь-кого з нас. Мені хочеться сказати: не важливо ким ми були вчора, чи ким ми станемо завтра, важливо ким ми є сьогодні, зараз, цієї миті.

Але я хочу зауважити, що був і такий день в історії України, зокрема Виноградова, і я дякую Богу, що мала можливість вкинути свою маленьку трісочку у великий Вогонь Гідності та Свободи. ..

І ще одне, знаєте, будь-яка революція не обходиться без крові, тим паче, війна, але і Христос помер на хресті та разом з тим і воскрес. Нехай це буде дороговказом для усіх нас.