В його полотнах – відгомін життя

«…У світі є дві речі, які безмежні:
Всесвіт і людська тупість.
В першому – я до кінці не впевнений,
в другому варіанті – я цілком переконаний…»
Альбе́рт Эйнште́йн, физик-теоретик.

У приватній галереї Імре Рейвейса оглядала виставку робіт художника Олександра Маринича. Тишу залу порушила група школярів – восьмикласників третьої Виноградівської ЗОШ, що носить ім’я барона Жігмонда Перені. Зацікавленість роботами художника викликала бажання у Ніколетти Волощук, Віктора Чейпеша, Марини Фущич, Йосипа Вереша, Кіті Жидик, Алекса Бенце та Вікторії Кудрон подітися своїми враженнями. Коли задоволені школярі залишили виставкову залу, на другий поверх східцями піднялася викладач української мови та літератури цієї ж школи Валентина Степанівна Матіас. За плечима цієї жінки 30 років трудового стажу у рідному колективі. З Олександром Олександровичом, який викладав у школі фізику, знайома давно. Дуже тепло відгукнулася про свого колишнього колегу:

Це життєлюбний, дуже людяний, енергійний, життєрадісний чоловік. Любить подорожувати. Багато читає. Добре обізнаний з досягненнями науки і техніки. Цікавиться новинками поезії і сучасної літератури. На допомогу прийде будь-кому у важку хвилину і вчасно протягне руку підтримки, опори і надійності.

… У живопис Сашко Маринич прийшов у дитинстві. Саме дідусь по материній лінії Янош Торняй звернув увагу на потяг хлопчика до малювання. Він став його першим наставником з живопису. Дід був реформатським священиком – місіонером. Народився 1884 –го року в Угорщині, в містечку Гойдусобослов. Після першої світової війни обслуговував приходи Берегракош та Зміївка на Берегівщині, Білки на Іршавчині, Теково на Виноградівщині та Лискове на Мукачівщині. Гарно малював пейзажні та сюжетні картини. Був відомий як громадський діяч. Писав вірші та постановки до вистав про селянське життя. Дві збірки поезії присвятив своїй дружині, Сашковій бабусі Марії Кріштоні, яка була з аристократичного роду, на шість років молодшого за нього. У цій сім’ї народилося і виросло четверо дочок Клара, Марта, Юдіта (Сашина мама) та Катерина. Згодом матуся стала зубним техніком і працювала в районній лікарні разом з татом Олександром Мариничем – лікарем стоматологом, який проробив сорок років і до останнього дня працював, помер у віці – 64.

Про себе додав небагато. Народився 13 вересня 1953-го вересня у Виноградові. Потім лелека завернув до Мариничів з сестричкою Кларікою. Вона з часом стала декоратором і працювала на місцевому керамічному заводі, а згодом – на потоковій лінії на заводі «Електрон». Зараз сестра з сім’єю проживає в Угорщині.

У 1976-му Олександр Маренич закінчує фізичний факультет Ужгородського державного університету. Влаштовується на роботу в Закарпатське виробниче об’єднання торговельної реклами в Ужгороді. Тут його доля зводить з талановитим художником Яношом Рейті. Одночасно юнак навчається на вечірньому факультеті відділення Міжнародних відносин університету марксизму-ленінізму Закарпатського обкому компартії України. Після закінчення вузу 9 років очолює спеціальне конструкторське-технічне бюро Виноградівського керамічного заводу. По його закриттю повертається викладати фізику та керує гуртком юних художників Виноградівської ЗОШ №3 імені Жігмонда Перені. У 2014-му виходить на заслужений відпочинок.

Митці Виноградівщини обирають Олександра Олександровича заступником районного громадського об’єднання «Мистецька Угоча». Тривалий час він ілюструє газети «Карпаті Ігоз Сов» та «Карпатольйо», літературні видання та збірки угорських письменників та першу поетичну збірочку «Пісні юності» Василя Кіша. На протязі шести років, на базі Петрівської ЗОШ керує Закарпатським дитячим табором мистецтв. За цю плідну роботу у 2005-му році отримує нагороду від Міжнародного Угорського Культурного Центру.

Як художник Олександр Маринич є постійним учасником вітчизняних та міжнародних пленерів, персональних та колективних виставок в Ужгороді, Виноградові, Мукачові, Берегові, Хусті. Запам’яталася колективна виставка графічних робіт шести художників Виноградівщини Діяни Добош, Альони Стацюк, Валентини Костьо, Мар’яни Гаврило, Ріти Тегзи та його, Олександа Маринича, яка торік відбулася у Консульстві Угорщини у Берегові. Його роботи поповнили приватні колекції любителів живопису в Угорщині, Словакії, Чехії, Австрії, Ізраєлю, США, Канади, Швеції, Росії та Австралії.

І ось чергова його виставка «Паралельні світи». На якій своє належне місце зайняли 25 нових його робіт у жанрі реалізму, сюрреалізму, містики та наукової фантастики. Уважно вивчаєш його роботи «Дерево гріха», під яким Єва спокусила яблуком з дерева Добра і Зла свого обранця у раю Адама. По довгу затримуєшся біля картини «Вавилонська вежа». Над нею ширяють п’ятеро птахів і споглядає це людське творіння всевидющий погляд Всевишнього. Цікаве в цьому графічному жанрі полотна «Клятва», де двоє молодих присягають на вірність на любов від своєї юності до схилу життя. Вражаюче написані роботи «Розлука», де зображені пів лиця чоловіка та дружини і дитя, яке не в змозі зрозуміти і пояснити собі, чому доля розвела його батьків. Перехоплює подих картина «Народження Венери», спокусниці чоловіків, «Замкнутий демон», «Минуле переслідує». На останній скелет утримує в руках пісочний годинник, між деревами видніється залишок слідів людської цивілізації, яку оберігає мудрець, принцеса спускається з гори на єдинорозі. В низу її чекає загадковий лицар, що символізує спокусливого сатану.

Вражаюче написані художником полотна: «Проходження» – від юності до старості час залишає свої відбитки на стрункій жіночій поставі, тілі та лиці, на якій поступово стирає її юну вроду; «Мутація» – це переродження людини від невідомих їй раніше хвороб як СНІД, коронавіруси, з новими модифікаціями – китайський, британський та індійський…

Запам’яталися пейзажі художника «Тиса біля Текова», «Зачарований ліс» у райдужних та чорно-синіх тонах, «Зимовий пейзаж» з фіолетовим відливом лісопосадок та мерехтливою білизною снігів, «По дорозі додому» – пейзаж з околиці села Новоселиці, де доріжка петляє між двома виступами гір. Вона звела чоловіка з жінкою, які повертаються додому та «Горобці на березі»…

З фантастичних робіт вдало написані картини «Світ роботів» у синьо-чорних тонах, «Дракон», як символ сузір’я на небосхилі, «Парламент» та «Людська тупість», що відбилася на п’яти чоловічих постатях…

Багато теплих слів почув Олександр Олександрович у свою адресу від поціновувачів його творчості. Розміреною ходою чоловік повертався додому, на загублену міську бокову вуличку Павла Тичини, 15. Радісним скавчанням біля воріт його зустрічав чотирилапий улюбленець – російський тер’єр Аксель. У басейні має погодувати рибок, у дворику, що утопає у квітах, у клітках йому співають канарейки та попугаї, доглянуті ним перепілки та голуби. Скоро зі школи повернеться внук шестикласник Леонард, з роботи – дочка Андріана та зять Йосип Лендєл, його приватні підприємці. Вони і є тим стимулом, які надихають і підтримують його творче горіння. До зауваг і порад їхніх завжди уважно прислухається. Через їхнє бачення життя він теж сприймає відчуття нових генерацій, що підростають на зміну старшому поколінню.