Осіння арт-тусівка або зустріч в «Indaba»

Зустріч в «ІНДАБА» вже перетворилася на миттєвість. Ми, три поетки, напроти невеликої аудиторії слухачів. Читали свої твори і зала перевтілювалася на щось інше. Вона змінювалася на якомусь ілюзорному, мікронному рівні…

У мене було враження, що сиджу я на пероні. Потяги проходять безшумно, і, як кадрики фільму, я зупиняла їх на долі секунди. Бачила там людей, пасажирів. Я промовляла до них римованим текстом. Вони виглядали з вікон, прикладали долоні до скла, поверталися, хто стояв вздовж перону, і слухали. Фіксувалися, як фото їхні доброзичливі обличчя – нестурбовані, врівноважені, осяяні. Вчувалася мелодія гри на фортепіано і в невеличких перервах акорди гітари. Читала Здена – незримо з’являлися міста з будинками схожими на кулі. Там на вулицях не було дерев – вони під тими прозорими куполами. Люди ввімкнуті, як ліхтарики, і кожен бачив свою душу на моніторі телефону. Кожен міг налаштувати її декількома дотиками пальців. Читала Світлана – легкий вітерець розгулював поміж чеснотно вбраних добродіїв і панянок, певна річ, закоханих. Вони трималися за руки і привітно розмовляли, ділилися враженнями.

Мені було приємно тепло всередині тіла, ніби кожен приклав до нього свою долоню…

Валентина Костьо

Чай з бергамотом, родинний затишок… змінив вечір вчорашньої доби. Саме стільки часу пройшло від «Осінньої арт-тусівки», яка жовтневим днем запалила вогні у Виноградівському арт-кафе «Indaba». Зміна настрою сьогоднішнього на супротив миттєвостям, які виринали поміж поетичних рядків та музики.

Знайомі обличчя дарують мотиви спокою. Спокій розливається світлом запрошуючи людей із зовні. Люди проходять змінюючи один одного та їхні погляди губляться всередині за кольоровими люстерками де в камерному стилі живе імпровізація ентузіастів. Творчість учасників у збудженому стані дарує емоції вдоволення. І хто б міг подумати, що нічна поезія Валентини Костьо, сюрреалізм Здени Тесличко, (не)еротика Світлани Кедик, пісні Роберта Тіводора, опоетизована осінь Світлани Тарнавської, прозове небо Тетяни Микити мають здатність зігрівати душу: ностальгією, спогадами, любов’ю…

Ось вона мить, яка дозволяє бути собою, незалежно від того чи ти автор, чи слухач, однаково – творець щонайменше щирої усмішки…

Світлана Кедик

Довідка:

20 жовтня 2017-го група творчих ентузіастів продовжуючи тему «Сонячного колізею», запропонувала всім охочим поринути у творчий вечір поезії та музики.

Зустріч відбулася в кафе «Indaba» о вечірній порі.

Фото від фотохудожника Томаса Медведцькій

Події