Світ Добра

Чарівний голос Твій
Із глибини озветься
Аби забрати мій…
 
Сум, який любов’ю зветься.
 
Ти пригорнеш мене,
Візьмеш мою долоню
І я відчую рани,
Що душу Твою рвали.
 
Ти глянеш з того Неба,
Усміхнешся ласкаво
Молитвою тією, що
Люди просять із Землі.
 
Розвіявся в уяві
Сонний вир надій,
Що дав краплину слави
Наділеної Богом їй.
 
Мовчки стану на коліна,
Прошепочу молитву Неба,
Яка полине, Любий Сину,
До самісінького Тебе.
 
А я обвуглена і синьоока,
Перед Тобою райдужно стою,
І поглядом благаю Бога.
Про люд Отця молю.
 
Та Ти мовчиш, не кажеш.
Коліна заніміли, серце – від жалю.
Любов’ю мої сльози витираєш,
А я цілую рученьку Твою.
 
Цілую рани, аби зарубцювати серце
Твоїми ліками – Єдиним Богом.
І не востаннє, але й не вперше,
В мої вуста вкладаєш Своє Слово:
 
«Моя люба, глянь, як Сонце світить,
Земля вмивається Дощем,
На галявах грають діти…
І сяють Зорі ясним днем.»
 
І не Богиня, й не людина,
І не доросла, й не мала
Мов зачарована Дитина.
Поринула у Світ Добра.

Світлана КЕДИК

• Слова: Світлана Кедик
• Музика: Елеонора Немира
• Виконує:  Аліна Поляк