ЗІРОЧКА. Створення тварин, ссавців та людини. День VІ

СТВОРЕННЯ СВІТУ. Створення тварин, ссавців та людини.

День VІ

Кожна подорож з Світлинкою приносила Райчику багато знань та розуміння не тільки про створення світу, а  й про Бога. Але Райчик був  звичайною дитиною, яка  раптом потрапила у  дивний світ. Тому свою подорож хлопчик назвав казкою, а Бога  – Чарівником, дуже хорошим і добрим, бо Він умів творити дива.

В житті Райчика почався наступний, звичайний день. Він нетерпляче чекав Світлинку. Зустрівшись, вони  знову поринули в казку. Швиденько  пройшлися днями створення світу, сонцеволоска та Райчик дійшли до шостого дня.  Шостий день відкрив їм свої обійми, немов невидиму браму, і впустив у чарівний світ. Адже зараз Земля була неймовірно красивою. Вдень – блакитне небо, сонце, білі хмарини, вночі – зірки та місяць. Навколо розкинулись поля вкриті травами, квітками. Гори,  вкриті знизу зеленими лісами, здавалось, своїми засніженими верхівками торкались самісіньких хмар. Океани, моря, річки, озера були наповнені   дивовижними істотами. Птахи немов цілували крилами небо.  Плазуни, змії, комашки, тварини  наповнювали Землю, як заповідав їм Бог.

«Нехай видасть земля живу душу, за родом її, худобу й гадів, і земну звірину за родом її». І сталося так.

Над створеним світом господарював Господь. Кожного разу, оглядаючись довкола, Бог не міг намилуватись створеному диву. Адже кожен день творіння  – це диво Життя. А Життя – це безперервний рух. Це –  наче їзда на велосипеді. Адже поки ти тиснеш на педалі –  крутяться колеса, і велосипед їде. Як тільки-но ти перестаєш рухатись, велосипед зупиняється і падає. Так і Бог, маючи величезне бажання творити, не спинився на створеному.

– А якби Він спинився то  й світ би зупинився у розвитку?

– Так. І доба людини ніколи б не настала, бо все повернулось би туди звідки й почалось.

Протягом минулих днів Бог мав бажання і думку, яка втілювалась через Його Слово. Йому вартувало тільки сказати: «Нехай станеться..», чи «Нехай створиться…». Все створювалось – розвивалось, розмножувалось, наповнювало Землю. І тільки створюючи людину Він сказав:  «Створімо людину за образом Нашим, за Подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі». А тоді взяв порох земний, та зліпив з неї тіло і вдихнув душу живу у ніздрі. Так людина  стала живою душею. Він, наче, поселився всередині у людині, і став там жити. Аби вмістити в людині всю історію створення світу, Бог взяв  найпростіший матеріал – пил, бо   все-все  колись було пилом.

–  То якщо Бог поселився всередині людини, то і людина – Чарівник? – спитав Райчик.

– Ну звісно, адже людина може творити добро.

Перших людей, – продовжила розповідь Світлинка, –  Бог назвав Адам, що означає «людина з землі» та  Єва, що означає  «та, яка дає життя». Бог поблагословив перших людей кажучи: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі».  А за їжу дав Він людині  усю траву, що має насіння – це пшениця, гречка, рис….  І багато інших культур. Також для людей були плодові дерева: яблуні, груші, сливи, абрикоси…  І таку ж їжу дав усій земній звірині, і всім птахам, і кожному, що плазує по землі.

– Світлинко! – раптом вигукнув Райчик,  – то виходить, що тварини тоді не  їсти один одного, а їли тільки рослини?

– Так Райчику. Ти молодець, усе правильно зрозумів. Бачиш, протягом шести діб Земля стала не тільки живою планетою у космосі, а й стала  справжнісіньким раєм. Рай –  це таке місце де приємно і добре жити. Де всі люблять один одного, поважають та підтримують…

– Але… але ми… ми зараз живемо не  так, як  у тому  раю… –засмучено промовив хлопчик.

– Не засмучуйся. Адже Життя – це рух, пам’ятаєш? Бог створив  людину таку, як Він сам, то для того аби  вона  була господарем, таким як Він – добрим, люблячим, милосердним, надійним, сильним… Бо людина так само, як і Господь, може  думати, мріяти, втілювати ці мрії в дійсність та дивитись на створене…

Ну ось, Райчику, ти почув та побачив історію створення світу. А мені – вже час!

– Куди ж ти, почекай! – вигукнув хлопчик.

– Мені треба йти.

– Але ти мені не показала сьомий день!

– Райчику, я розумію, що ти хочеш, аби я залишилась з тобою, але на Землі є багато діток, які чекають на дивовижну пригоду.

Можна, я хоч обійму тебе на прощання?

– Можна, тільки не на прощання, а до зустрічі!

Вони обійнялися, тоді Райчик аж сам засяяв і на мить став сонцеволосим.

Наступного дня хлопчик відпочивав та думав про свою Світлинку –  гарненьку, добру, дивовижну … дівчинку.  Раптом Райчик відчув знайоме тепло, таке ніжне, як сонцеволоска та його мама. Й сам засяяв від радості, від щастя, так і заснув.

Саме таким і був сьомий день – відпочинком для Бога та Його прославленням.