Квітка

Навколо тиша. І п'яне небо дивиться на мене поглядом гріха. Малюю очі, як у ночі, ніяковію коло тебе поруч – Любов цнотлива і палка. Фіалками хмарини пропливають, стеляться згори донизу простирадлом і музику чарівну виграють – птахи літають. Ти мріяв крила мати – я мріяла тобі їх дати. Ти мріяв польотом небо цілувати – я мріяла кохати. Збулися мрії у дотику дощу, в його вологому полоні... Збулися мрії у диханні вітрів, у їх нестримнім лоні... Збулися мрії в Сонячнім теплі... Збулися мрії Раю на Землі. Земля в весільну сукню вбрана, омита чистими сльозами, несамовито ніжним поглядом й жаданим тішиться в Раю з Коханим – тоне у Квітці Вогняних Почуттів.... зашарілась Богом у грі без слів.

Світлана КЕДИК, “Світ Добра”