Прагнення людини до початкової цілісності

Вдих

В сплетінні рук і ніг
в сплетінні Душ і Духу
шептатиме на вушко
мовчазні слова та 
чарівна подушка 
грудневого календаря
а покривало вихором 
здійметься і світ навколо 
нас вогнем займеться
горить кімната  ложе 
жалібно пече і димом 
пахне як, о, Боже...
його роздмухане плече
на моїх грудях ласкаво 
засне …
заколихається  тривожно
куточок світу у душі
Божественно й 
безбожно розчинюсь
в твоїй руці.
так трепетно і слушно
читаєш сльози у моїх
очах
а я покусуючи вушко
прощавай…

не щоночі
не щоразу не знов 
і не коханка 

й не дружина
і не мати й не сестра…
його нетлінна половина
краде мене з життя в життя
оті солодкі миті 
зі мною не для нас
з тобою не для мене
не для тебе з ним
він дарував мені 
годинник ти крав 
від нього час
я спала мирно
він не будив
бо ти зірки запалював
для нас
так трепетно і слушно
ти підмінив його подушку
підклав про себе сни
і я загублена в перині
живу майбутньої весни.
малюю небо снігом
хмари – сміхом…
а себе – тобою –
нетлінною Любов’ю

в сплетінні рук і ніг
в сплетінні Душ і Духу
ти взяв мене...  від всіх
і переміг розлуку.

Видих

Світлана КЕДИК, “Світ Добра”