Закохана в Життя

Читай мене пошепки, ледь торкаючись губами до губ. Коли відчуєш жагу – проковтни і починай з початку – зсередини.

Так солодко у вирі почуттів,
Нестримно і жагуче…
Не хочу слів,
Лиш мовчки поруч бути.
Не трать даремно букви
Складаючи – люблю.
Простягни теплу руку
І зігрій мою. 
Крізь час і відстань,
Крізь плин віків.
Я правильна до забуття
І світ навколо колом в’ється,
Та коло моїх грудей твоя рука
Вблаганно просить серце – б’ється.
Б’ється, барвінком стелиться в думках, і Боже мій, тече пахучим запахом осінніх квітів між берегів. До неба простягають руки-віти найпотаємніших бажань на смак терпких. 
Німіють, німіють ноги і дихання у бездиханність порина – глибше, ще глибше піднімай мене у небеса. Збиваючи пухку хмарину в ідилії нереальних відчуттів тебе я відчуваю у своїй утробі, а ти мене – як діти матерів. Скрутись клубком – бентежним порухом надії. Не знаю плину часу, лише тебе – мої надмірні мрії.

Світлана КЕДИК, “Світ Добра”