Ланцюжок

Малюєш.
Чи довго маю так лежати я
Вилизувати пил календаря
І тішитись весною раз на рік?
Один лиш раз ковтати чари
Змастивши зілля твоїх губ
Пестливими словами
Мовчанням сказані
Не вслух?
Чого так часто думку доганяти
У полі Істини одна викидаю
Бентежно з хати
Аби ти міг у часі змалювати
Віддушини в очах?

У віях сон заплутав правду
Підкинув снігом на голови людей…
Пустив мене гуляти  
Поміж невтілених ідей. 
І розтеклась картина 
Безмежним сяйвом світла
За рамки смутком вийшла… 

Я можу вже піднятись?
Чого так смішно?
Кохатись.
На тлі полотна
У поруху пензля зливатись
Барвами  Сонця й Зірок
Ти поглянь, як сипле нам Вічність в долоні Пісок. І вітром в Душі феєрверку малює Життя ланцюжок.

Світлана КЕДИК, “Світ Добра”