За увагу і турботу переселенці висловлюють їм свою щиру вдячність

У мирний час наші дороги, вочевидь, ніяк би не перетнулися. Подружжя Плотнікових проживало в Рубіжному, Луганської області. Понад 40 років Євген Павлович пропрацював інженером-механіком на місцевому хімкомбінаті. Його знали майже всі і він у місті знав багатьох. У колективі був надійною і відповідальною людиною. Користувався увагою, повагою і заслуженим від людей авторитетом. 24 лютого минулого року змінило весь хід життя цього подружжя. Часті ворожі обстріли, нальоти, вже в березні, змусили цих літніх людей, все нажите за життя, залиши і вирушити в невідомість. Так ці люди стали вимушеними переселенцями долі. При щасливих обставинах вони опинилися у Виноградові. Тут і відбулася наша випадкова зустріч, знайомство і довірлива розмова.

Коли опинилися в незнайомому місці, переселенців зі Сходу приємно вразили місцеві люди. Євген Павлович розповів як познайомився з дуже привітними людьми в пункті гуманітарної допомоги, котрий внутрішньо переміщеними особами прозваний “Добрі справи Виноградівщини “. Почав він діяти з 16 листопада 2022-го року і за ці сім місяців його відвідало понад 5 тисяч осіб різного віку. Це ‒ батьки багатодітних родин, дорослі і молоді, самотні і потребуючі моральної і психологічної підтримки, немічні і малозабезпечені люди, для яких зараз так важлива чиясь турбота, опіка, розрадливе добре слово, оте святе відчуття єдиної родини. Вчасно простягнута надійна і довірлива рука людської підтримки, коли люди ще не відійшли від больового шоку, переживань, тих трагедій і жахів, яких зазнали, пережили в укриттях, під завалами зруйнованих будинків, на вулицях, коли на очах смерть безжально косила когось…

Розповідь цих простих людей заінтригувала мене. Знала, що в нашому місті для малозабезпечених переселенців щось робилося в плані забезпечення людей першими необхідними для проживання  на новому місці речами. Та про цей пункт, що працює в понеділок, середу та п’ятницю, у чітко визначені по графіку години роботи, і розміщений при вході на місцеву швейну фабрику від людей,  довідалася вперше. Виник цей пункт за сприянням молодих активістів Олега Більди, Йосипа Шерегі, Еліси Сідей, Валерія Нечаєва та при надійному партнерстві місцевих підприємців Івана Бушка, Юрія Довбака, Юхима Розенталя, Ігоря Лакатоша та інших.

З перших днів війни турботою про потерпілих людей перейнялася і команда народних депутатів України від фракції «Слуги народу». Роксолана Підласа та Андрій Жупанин налагодили поставки гуманітарної допомоги з країн Євросоюзу по всій Україні і в 90 міст та населених пунктів, найбільш потерпілих від ворожої агресії доставили понад 600 тон найнеобхідніших товарів: їжу, ковдри, предмети особистої гігієни тощо. 

На Україну безперервно йшли необхідні медикаменти, устаткування для лікарень, госпіталів, тимчасових місць розміщених від війни переселенців і зони бойових дій. Вантажі поступали з Угорщини, Румунії, Португалії, Німеччини та Швейцарії розподілялися і доправлялися в Київ, Ірпінь, Бучу, Гостомель, Гуляй Поле, Кременчук, Горішні Плавні, Глобино та Світловодськ. Їхній логістичний хаб запрацював і на Закарпатті.

І ось я наважилася зустрітися саме з тими працівниками пункту, про котрих стільки теплих і вдячних слів почула від людей, які тут постійно обслуговуються …

Яким приємним стало моє здивування, коли серед засновників цього пункту гуманітарної допомоги виявилася добре мені знайома (більше 40 років) людина Віктор Іванович Жупанин. З 1 червня цього року разим з  сином Андрієм  Вікторовичем  ‒ юристом і політиком, народним депутатом України 9-го скликання (110 по списку від фракції «Слуга народу»), який зараз виконує обов’язки голови підкомітету з питань газової, газотранспортної галузі та політики газопостачання комітету Верховної Ради України, член комітету Верховної Ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг та співголова групи з міжнародно-парламентських зв’язків з Королівством Нідерландів. Це їхнім активним старанням зараз продовжується робота цього пункту гуманітарної допомоги для внутрішньо переміщених осіб, які зараз проживають на Виноградівщині. 

Коли ж в Закарпатті теж опинилися переселенці, Андрій Вікторович підключив до благодійництва свого батька, який пішов на заслужений відпочинок з роботи державного службовця ‒ заступника голови Виноградівської райдержадміністрації. І Віктор Іванович охоче взявся за цю клопітку, вкрай важливу благодійну і відповідальну роботу.

Його надійними помічниками у цій справі стали переселенці з Харкова Руслана МАХОНЬКО (віце-чемпіонка серед юніорів зі спортивної акробатики) та її чоловік Роман. І колишній інженерно-технічний працівник із Запоріжжя Ольга ЖЕГЛОВА з чоловіком Володимиром. Ці люди не рахуються ні з часом, ні з фізичним навантаженням. Вони вчасно і добросовісно виконують свою роботу. І вже, коли відвідувачі згідно своєї черги, без усякої затримки, отримують підготовлені ними пакети, з необхідними для людей цінними продуктовими наборами, добре усвідомлюєш, яка це зараз для них корисна матеріальна підмога і своєчасна моральна  допомога.

Я бачила цих вдячних людей, чула їхні щирі слова подяки і ще раз переконалася в тому, яким згуртованим є наш український народ. Він живе відчуттям милосердя і бажання допомогти вижити, вистояти і перенести труднощі всім потерпілим разом! І ці почуття роблять нас непохитними, незламними, незборимими ніякими життєвими ситуаціями, випробуваннями та труднощами. Віра в священну ПЕРЕМОГУ зараз допомає всім нам залишатися щирими ЛЮДЬМИ. І в цьому мабуть найбільша цінність нашого суспільства, воїнам Збройних Сил України, які досі надійно протистоять ворожій навалі.

Марія КОНКІНА 

очільниця Виноградівського відділення громадської організації Міжнародної академії літератури і журналістики