Світлій пам’яті Ю.О.Фетька

20 липня минає 40 днів, як пішов із життя відомий у всьому світі висококваліфікований фахівець з буріння нафтогазових свердловин, знаний педагог-учений. На жаль, я лише двічі зустрічався з цією гідною і порядною людиною, збираючи матеріали до книги про Гетиню. Думав, що наші зустрічі продовжаться, але цьому помішала спочатку хвороба, а потім невблаганна смерть забрала його. Після цих двох інтерв’ю і декількох телефонних розмов у мене залишилося незабутнє враження – він чітко відповідав на поставлені запитання, говорив виважено, обдумував сказане, видно добре знав ціну слова і друкованого, і сказаного. Я бачив перед собою людину педанта, що любить точність, порядок, ідеальність. Йому було притаманне прагнення до акуратності у всіх сферах життя. З іншого боку він був дуже скромним і ніколи нічим не хотів виділятися.

Юрій Олексійович Фетько народився у 1939 році в с. Гетиня Виноградівського району. 14 річним юнаком, після закінчення семи класів, він залишив рідне село і край – поступив на навчання до Львівського нафтопромислового технікуму. Після закінчення цього навчального закладу працював у Сталінградському тресті «Нафтогазрозвідки».

З листопада 1958 по січень 1962 року служив  в Радянській Армії, де показав себе взірцевим воїном і молодшим командиром. Після служби женився на дівчині з Гетині – Марії Марко, з якою прожив майже 60 років, виховав двох дочок, мав чотирьох внучок і двох правнучок.

Після служби поступив до Львівського політехнічного інституту на нафтогазовий факультет, на базі якого утворили Івано-франківський інститут нафти і газу. Навчався по спеціальності – технологія і комплексна механізація розробки нафтових і газових родовищ». Після закінчення навчання йому була присвоєна кваліфікація – «гірничий інженер». По направленню працював буровим майстром, начальником бурової, начальником виробничої служби Ніжинської контори розвідувального буріння тресту «Чернігівнафтогазрозвідка».

Лебединою піснею у бурильній справі його була робота в Кольській комплексній геологорозвідувальній експедиції в районі Крайньої Півночі. Починав роботу буровим майстром, потім працював начальником виробничо-технічного відділу, головним інженером. Для кращого розуміння масштабності цієї роботи скажемо: це була надглибока свердловина, яка досягла глибини 12262 метри, до цих пір ніхто в світі і не наблизився до цього рекорду. Тільки тепер китайці планують досягти глибини 10 км, цю спробу оцінюють важчою в здійсненні, ніж запустити 100 космічних кораблів. Це був велетенський виробничий комплекс, де застосовувалися всі найновіші наукові і технічні досягнення, велися наукові дослідження. У всьому світі з інтересом слідкували за роботою, тут працювали вчені з усього світу. Бути головним інженером на такому об’єкті – велика честь і ще більша відповідальність.

Потрібно підкреслити, що Юрій Олексійович успішно справлявся з цією роботою, про що свідчить нагородження його орденом Трудового Червоного Прапора у червні 1981 року. З початком перебудови у Радянському Союзі було прийнято рішення припинити роботи на надглибокій свердловині. Ю.О.Фетько продовжив свою трудову діяльність у Всесоюзному науково-дослідному інституті розробки і експлуатації труб нафтогазового сортаменту  завідувачем лабораторії. Під час роботи в цьому закладі у 1988 році захистив кандидатську дисертацію, має 15 наукових праць і 6 винаходів. Згодом перевівся у інститут нафти і газу. Тут він пропрацював трохи більше п’яти років на посадах старшого викладача і доцента. Його любили студенти за людяність, цікаві і змістовні лекції – у свою чергу він любив і поважав студентів. Міг ще довго залишатися улюбленим викладачем. Мав великий авторитет і серед колег. Важка хвороба дружини примусила його в 1996 році повернутися в рідне село. Односельчани, хоч і не знали і навіть не здогадувалися, які великі пости він займав, любили і поважали його, любовно називали його Професором. А він, зголоднілий за довгі роки за землею навів у себе на обійсті взірцевий  порядок.

Нехай добрий, світлий спомин про Юрія Олексійовича Фетька назавжди залишиться у серцях рідних, колег, всіх хто його знав, любив та шанував. Важко знайти слова втіхи, коли зупиняється серце людини, яка була важливою у житті, проте світлі спогади про тих, хто залишив по собі добрі справи та чесно прожив своє життя завжди будуть сильніші, ніж смерть.

Поділяю біль та горе рідних, колег та земляків.

Іван Біланчук