Тамарі Підгородецькій – 90 років

Сьогодні дуже приємна подія в житті колишньоі нашої улюбленої вчительки –  англічанки Чорнотисівської середньої школи на Виноградівщині Тамари Михайлівни Підгородецької. Доля навстіж розпахнула її 9О-те, розквітле в ряснім цвіті і настояне на запахах першого укосу трав, життєве літо. Кожна наша зустріч у місті, дзвінок по телефону чи побачення на масовім заході завжди радує серце. Ваша материнська доброта і теплота завжди навертає на спогади з безжурного дитинства, де на лузі наших мрій ми плекали любов до мови туманного альбіону. Здоров’я вам, рідненька, бадьорості, енергії і сил далі впевнено крокувати до сонячного вашого століття. Цього щиро вам бажаємо ваші колишні вихованці і випускники.

Сьогодні приємна подія відбулася в житті нашої улюбленої вчительки, колишньої викладачки англійської мови Чорнотисівської середньої школи Тамари Михайлівни Підгородецької. Вона відзначатиме красну дату – своїх гарно прожитих на світі 90 літ. У колі рідних, колишніх колег і друзів, своїх вихованців і випускників, які й досі із вдячністю, людською теплотою і приємністю, щирою шаною і повагою згадують її цікаві, насичені розробленими практичними темами поглибленого вивчення іноземної мови уроки та можливості вільного спілкування учнів між собою на іноземній мові туманного Альбіону, зворушливо прийматиме щирі вітання і теплі побажання, заслужені багаторічною своєю скромною працею на педагогічній ниві.

Виросла на Київщині у мальовничому містечку Сквирі. Дитиною пережила роки воєнного лихоліття, нелегкі часи відбудови. Стала донькою «ворога народу». З братом Миколою самотужки вибивалися в люди. У Києві успішно закінчила інститут іноземних мов. По розподілу на роботу потрапила в Закарпаття. Її відрядили вчителювати в прикордонне село Чорнотисово на Виноградівщині. Тут вона зустріла східнячок, теж молодих, щойно прибулих в село вчительок географії, хімії та української мови і літератури – Галину Кіральгазі, Євгенію Волос та Євдокію Бобик, які після вузів теж розпочинали свою трудову діяльність в цій школі і одразу потоваришували на довгі роки… Молодій учительці життя приготувало приємну на все життя зустріч із старшиною прикордонної застави юнаком з Кубані, Анатолієм Шапко, який служив у цьому селі. Невдовзі вони побралися. З часом молода сім’я переїхала до Виноградова. Поселилася родина Шапко на вулиці Пушкіна. Звідси сина Гену відводила в садочок, а сама поспішала на уроки у Виноградівську школу-інтернат. Незчулася, як промайнули роки. Коли не стало Анатолія, з сином прикипіла до землі. На невеликому клаптику біля хати висадили деревцята, кущі малини, ожини, порічок, для своїх потреб стали вирощувати городину, квіти, які з ранньої весни до пізньої осені квітують у дворі.
Тамара Михайлівна пишається сином, його сім’єю. Невістка Галина Михайлівна завідує міською бібліотекою. Живе цікавими і змістовними публічними заходами і подіями, творчими вечорами, зустрічами, презентаціями книг місцевих авторів. Внучка Камілла вчителює. Вона – математик. Син Геннадій вже на заслуженому відпочинку. Але, як механіка, його часто просять допомогти в ремонті котлів чи запуску системи опалення в зимовий період.
А Тамара Михайлівна скрашує свої будні працею по домашньому господарству. Від душі їй хочеться побажати міцного і надійного здоров’я. Душею надовго залишайтесь молодою. Хай Ваша сонячна посмішка не сходить з лиця. Привітне і щиро зронене устами слово хай стане потіхою, підтримкою і розрадою усім тим, хто його дійсно потребує.
І хай живеться вам спокійно та довго, щоб з перемогою вам випало всіх нас вітати!

Марія КОНКІНА